На формаційний
рік 2012/2013
Дорога спільното Домашньої Церкви!
Любі!
З 29 квітня до 1 травня 2012 в Центральному Реколекційному
Домі Домашньої Церкви по вул. Ягелонській 100 в Кросцєнко (Польща) відбулося щорічне
засідання центрального кола. Це був час зосередження й молитви, в якій ми
гаряче віддавали під опіку Господа круги, подружжя і сім’ї нашої спільноти, як
у Польщі, так і за кордоном, і всіх членів Руху Світло-Життя. Це були також дні
напруженої праці, розпізнавання шансів, викликів, можливостей і загроз, які
стоять перед Домашньою Церквою. Одним з результатів цієї зустрічі є цей лист,
адресований Вам на початку формаційного року, який в тому числі через Дев’ятницю місяців веде нас до святкування 40-річчя ДЦ.
Перш ніж почати читати, пригадуємо, що це вже шостий
лист центрального кола – схоже на те, що звичай розпочатий у 2007 році виявився
стійким і поступово перетворюється в традицію. Метою цих листів є звернення
уваги на важливі (часто не дуже зауважувані, занедбані, забуті, або навіть
ігноровані) елементи нашого шляху формації та практики життя у спільноті. З цієї причини ми дуже
заохочуємо, щоб повертатися до читання листів з попередніх років. Вони напостійно
розміщені на сайті ДЦ, в закладці "Formacja" (www.dk.oaza.pl). (Українська версія в закладці „Домашня Церква” на: http//:oazaukraina.blogspot.com). Ми гарантуємо, що після їх прочитання можуть
зникнути багато питань і сумнівів, які Вас турбують!
Як пам'ятаєте, минулого року лист центрального кола був
присвячений дорозі формації в Домашній Церкві. У якнайстислішій формі
спробували показати етапи нашої формації і критерії зрілості для кожного з них,
допомагаючи тим самим кожному подружжю ДЦ визначити свій поступ на дорозі до християнської
зрілості. Ми з радістю приймали потім численні сигнали про те, що лист
знаходить широкий відгук, що багатьох з Вас заохотив до глибоких роздумів про своє
членство в ДЦ, про реалізацію нашої харизми.
У цьому році ми хочемо зробити ще один крок далі і
зосередити нашу увагу на питанні про ...
ПЛОДИ ФОРМАЦІЇ В ДОМАШНІЙ ЦЕРКВІ
Пізнаєте їх по їхніх плодах ... (Мт 7,16)
Суттю кожної дороги є те, що вона не може продовжуватися
нескінченно, але повинна привести до якоїсь мети. Що ж тоді є метою формації у Домашній
Церкві? Відповідь на це питання може бути сформульована по-різному, але і так її
значення зводиться до одного твердження, що ДЦ звертає особливу увагу на
подружню духовність, тобто, прямування до святості в єдності між чоловіком і
дружиною. Вона хоче допомогти подружжю, котре перебуває у святому таїнстві,
творити справжню подружню єдність, що одночасно створює найкращі умови для
доброго виховання дітей у християнському дусі. ("Основи ДЦ", пункт
10).
У світі сучасних викликів, в період гострої кризи
подружжя і сім'ї, так поставлена мета: святість чоловіка і дружини та
ефективний родинний катехуменат, виявляється влучним діагнозом хвороби, яка
нищить сьогоднішні суспільства і народи, як амбітна, але здійснювальна
програма, що дозволяє жінкам і чоловікам ...
- у взаємній єдності реалізувати покликання до
святості (Будьте святі, Я бо святий,
Господь, Бог ваш! див. Левит 19,2);
- передати у співпраці з Творцем життя і привести
своїх дітей до зрілої віри, виховуючи їх добрими християнами і громадянами;
- а в кінці осягнути найважливішу мету життя: вічне
спасіння (зрештою, наше громадянство на
небесах - Фил 3,20).
А
ви за кого мене вважаєте? (Мт 16,15)
Але давайте будем відверті: щоб це сталося, не достатньо
добрих намірів, не достатньо роки формування на дорозі Домашньої Церкви, не
вистачить великий список виконуваних служінь, проведених євангелізаційних акцій,
пережитих реколекцій, виголошених свідоцтв, прийнятих постів...
Звичайно, все це важливо, але це має сенс лише тоді,
коли випливає з живих, особистих відносин з Ісусом Христом і закорінення в Його
Церкві.
Потрібно пережити зустріч з Ісусом, повірити Йому і йти
за Ним. Потрібно визнати Його як Господа і Спасителя, і не тільки устами, але й
поведінкою, тобто у вимірі життєвих виборів, вчинків. Треба пустити Його в усі сфери
нашого життя: в подружжя, в родину (катехуменат), на роботу, в суспільне життя,
в служіння у спільноті, в радість від здоров'я, в терпляче прийняття хвороби, в
молодість, в зрілість, в важку старість, в приймання рішень, в матеріальні
турботи, в життєві досягнення і поразки. Особливо ця остання сфера, сповнена терпеливістю
і вірою в несінні хреста, є найкращим тестом на зрілість нашої віри. Адже не можливо іти за Ісусом не слідуючи по шляху
хреста, не приймаючи хрест, не погоджуючись з хрестом, не притуляючись до
хреста, більше того, не полюбивши хреста як місця, де ми найближче до Ісуса.
Він сказав ясно: Хто
не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.
(Мт 10,38). Завершуючи цю думку, приходимо
до висновку: без хреста немає воскресіння.
Тому, любі, ми в черговий раз стаємо перед фундаментальними
питаннями, які вже стільки разів чули в нашому "оазовому минулому",
що підлягли вони певному "вивітрюванню», «пом'якшенню», «привичці»”; а
тому слухаючи їх, не завжди усвідомлюємо собі їх важливість:
- Ким є Ісус Христос для нас? Чи напевно нашим Господом і Спасителем?
- Чи є Він єдиним, кому ми довіряємо, незалежно від того, що нас зустрічає в житті?
- Чи це та дорогоцінна перлина (Мт 13,46) - Той, задля якого ми готові принести в жертву все інше?
Стверджувальна відповідь на ці питання означає, що
насправді ми віддали своє життя Ісусу. Саме до таких відносин веде формація Домашньої
Церкви.
Оживлені любов’ю, служіть один одному взаємно! (Гал 5,13)
Однак потрібно пам’ятати, що будучи у таких відносинах
з Ісусом, ми знаходимося тільки на половині дороги. Сюди приходимо, щоб любити Бога; звідси виходимо, щоб любити людину.
Багато з нас пам'ятають ці слова, поміщені при вході в каплицю в будинку на Ягеллонській
в Кросцєнко. Так – неможливо любити Бога, не люблячи людей!
Давайте почнемо з елементарних речей, на які може не
завжди звертаємо увагу і піддаємо щоденному осмисленню. Станьмо в правді, перегляньмо
відрізок часу нашої приналежності до Домашньої Церкви і спробуймо дати щиру
відповідь на декілька запитань:
- У чому – завдяки формації Домашньої Церкви – вдалося стати кращим чоловіком, кращою дружиною?
- Як змінюється Ваше подружжя за ці роки? Воно стає все кращим, чи все більше і більше сіріє?
- Чого Ти ще не змінив з того, чого хотів/ла б твій чоловік/дружина?
- Наскільки, Ти змінився/лася до кращого, як батько, мати?
- В якій мірі Ти відчуваєш відповідальність за добре виховання своїх дітей? Не за розбещення, а за виховання, прищеплення віри, привчання до дисципліни, розвиток почуття відповідальності, навчання їх правил особистої культури, чесної праці, поваги до інших людей?
- В якій мірі формація зробила Тебе кращим зятем, невісткою, тестем, свекрухою?
- Чи бачиш зв'язок між пережитою формацією і добрим, чесним виконанням своїх професійних обов'язків?
- Яким чином служиш спільноті Церкви? Чи в цьому Ти не занадто „повільний”? Або навпаки - служачи в парафії, районі, дієцезії знайшов/знайшла собі зручний привід, щоб уникати належного виконання своїх обовязків в подружжі, вихованні дітей, на роботі?
- Наскільки формація пробудила в Тобі відповідальність за країну, в якій живеш, за те, чи згідні норми суспільного життя з Божим законом?
- Наскільки Ти дозрів/ла до служіння? Формація Домашньої Церкви втрачає сенс, якщо вона не приносить плодів у вигляді нашої зростаючої готовності служити. Чи усвідомлюєш це?!
... біг закінчив, віру зберіг (2 Тим 4,7б)
У цьому контексті черговий раз заохочуємо: давайте
визнаємо, нарешті, за щось очевидне завершення основної формації Домашньої
Церкви, яка - пригадуємо – полягає у глибокому - не поверховому! - пережитті
першого і другого року праці, оазах родин I, II і III ступеня та OРAР І і ІІ
ступеня. Важко погодитись з тим фактом, що лише одне з шести подружжь (близько
17%) в Домашній Церкві завершили основну формацію. Як для спільноти, яка
входить в сороковий рік свого існування, це соромязливо низький відсоток ...
Може саме тут є ключ до відповіді на питання про те,
чому кожен раз бракує охочих до виконання різноманітних служінь? Може тому
пошук кандидатів на районні чи дієцезіяльні пари, відповідальні пари на
реколекції часто нагадує свого роду "облави". Пора перестати
погоджуватись з ситуаціями, в яких задовольняємось тим, що вдалося знайти одну
пару, готову бути кандидатами! Пора покінчити з малодушним виправданням, що „ми
не гідні цього служіння”. Ніхто не є достойним жодного служіння! Пам'ятаймо, -
якщо носимо в собі переконання про свою "недостойність", це дуже
добре, адже виконуємо першу умову, щоб бути кандидатами! Бо служіння не є рівнем
кар'єри, який служить підвищенню самооцінки, чи покращенню самопочуття, але безкорисне
дарування себе для інших задля Царства Божого, заради Христа!
Пережиття основної формації має також важливе
значення в контексті реалізації однієї з цілей Руху Світло-Життя, якою є служіння
в спеціалізованих дияконіях центральних, дієцезіяльних, районних, парафіяльних. Відрадно, що в останні роки ми стали
свідками створення і все більш динамічного функціонування спеціалізованих
дієцезіяльних, а подекуди і районних дияконій. Таким чином, багато членів Руху
Світло-Життя, в тому числі багато подружжь з нашої спільноти, служать в Церкві
у відповідності з їх власними талантами і визначеним покликанням. Це хороший напрям
– оскільки початок формації полягає в основному в черпанні, користуванні з служіння інших, то в якийсь момент вона
повинна увійти на рівень давання, ділення з іншими тим, що Бог зробив в нас. Зрештою
пам'ятаймо (а якщо цього ще не досвідчили, - повірмо "слову"), що служачи
іншим, ми самі отримуємо. Хто знає - може якраз тоді найбільше?
На полях цього листа хотіли б ще звернути увагу на те,
що приналежність до спеціалізованої дияконії, ніколи не може відривати Вас від
материнської (основної) спільноти: круга, району, дієцезії і Домашньої Церкви в
цілому, щоб не було у Вас спокуси ігнорування, або підриву авторитету відповідальних
пар. Пам'ятаймо: не можливо любити всього Рух Світло-Життя, не люблячи його
конкретної галузки, до якої ми належимо!
Горе мені, якщо я не проповідую Євангеліє! (1 Кор 9,16)
Горе мені, якщо я не проповідую Євангеліє! (1 Кор 9,16)
Дозвольте проблеми
нашої готовності до служіння розглянути ще з одного боку: в контексті змагання
за збереження християнської спадщини нашої Вітчизни - Польщі. Хоча будь-який
час є "особливим" і "винятково важким", нам здається, що про
той, в якому нам доводиться жити, можна сказати це з подвійною силою. Перед
нашими очима йде боротьба за майбутнє християнства в Польщі. Отож переглядаємо
уроки дані нам багато років назад о. Франциском Бляхніцьким, який у роки
комунізму зіткнувся із цивілізацією багатого заходу, наживо спостерігаючи
занепад моралі та розкладання тамтешніх суспільств і - додаймо на жаль, -
церковних спільнот. Сьогодні про Німеччину, Францію, Бельгію, Нідерланди,
Іспанію ні в якій мірі не можна сказати, що вони є християнськими країнами. Чи
Польща неминуче повинна пережити таку ж еволюцію? Цей напрямок думки, здається,
мають ті, що говорять, що „ми все ще маємо повні церкви", „поки що більшість
дітей приступає до Святого Причастя”, „у нас ще є досить священиків в парафіях,
семінаристів у семінаріях”. Оце „ЩЕ” – надзвичайно небезпечне слово, яке сіє дух
капітуляції, підсовує переконання, що може бути тільки гірше, що все краще вже
позаду ...
Отже ні! Так зовсім не повинно статися, хоча й не
можна виключати для Польщі такого чорного сценарію. Чи здійсниться він,
залежить між іншим і від нашої активності і рішучості, нашої готовності почати,
нарешті, приносити плоди формації, проголошуючи Христа в наших домівках, на
робочих місцях, у школах, містах, селах - скрізь, де Бог пошле нас. Бог покликав
нас не для поразки, а для перемоги в Його ім'я!
На закінчення теми служіння як стилю життя члена Домашньої
Церкви, хочемо скерувати кілька слів до тих з нас, кому похилий вік, або хвороба
не дозволяють активно включитися в життя і діяльність нашої спільноти. Любі! Ви
нам дуже потрібні! Навіть якщо у вас немає сил для участі в реколекціях,
зустрічах круга, днях спільноти, євангелізаційних акціях або інших заходах,
ініційованих Домашньою Церквою, знайте – ніщо не замінить дару ваших молитов,
страждань пожертвуваних у важливих для нас намірах і досвіду, яким Ви можете
поділитися з нами! Бажаємо Вам ніколи не відчувати себе ізольованими на узбіччі
життя спільноти! Будь ласка - підтримуйте нас у міру Ваших сил та можливостей!
Не залишайте нас з огляду на вік чи хвороби! Бажаємо Вам завжди відчувати себе
оточеними належною пам'яттю, турботою і вдячністю Домашньої Церкви!
Члени Домашньої Церкви чи прихильники?
Дорога Сестро, дорогий Брате! Шановні подружжя та
сім'ї! На сороковому році нашої спільноти питаємо без „анестезії”: Ким ми є?
Членами Домашньої Церкви, чи тільки її прихильниками, які стоять на узбіччі
дороги і протягом багатьох років нарікають, що «харизма не справджується"?
Ми беремося за формацію, дозволяючи Богу вести нас, чи просто бавимося в
приналежність до ДЦ?
Навіщо нам потрібна Домашня Церква? Чи служить вона
нам, як інструмент нашої переміни? А може, лише для прикраси? Щоб заспокоїти
совість, врешті-решт, щось ми для Бога робимо - не так, як ті, хто зовсім про
Нього не пам'ятає?
Виклики наших часів такі, що простору для маневру залишається
зовсім мало. Ми не можемо відкласти на невизначений час чіткої відповіді на
питання, що до напрямку нашого життя. За кого ми? За Ісуса, в цьому випадку
готові йти крізь вузькі двері (пор.
Лк 13,24), чи проти Нього? Потрібно бути виразним! Ісус не залишає нам жодних
ілюзій, коли говорить: Знаю твої діла, що
ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий! Тому, що літеплий ти,
але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх. (Одкр 3,15-16).
О, тільки б ми не були, як той багатий молодий
чоловік, який був готовий віддати Богові багато, майже все. Одного тобі бракує – почув, - піди, продай усе, що маєш, і роздай бідним,
і будеш мати скарб на небі. Тоді приходь
і йди слідом за мною! Але він спохмурнів при цих словах, - читаємо ми в
Євангелії, - і відійшов, зажурившись, бо мав
великий маєток (Мк 10,21-22). Подумаймо і ми - від якого "майна"
не можемо відмовитися, хоча пережили іноді довгі роки формації в Домашній Церкві?
- Які виміри, сфери нашого життя ми ще не віддали Ісусу?
- Що ще постійно приховуємо тільки для себе?
- Від яких справ нашого життя ми відсовуємо Його?
- В які моменти захлопуємо перед Ним двері?
- Про які елементи формації ДЦ ми говоримо: "Все що завгодно – так, але це – ніколи!"?
Як назвати результати такої формації? Чи це плоди? Чи
може, просто огризки? За задумом Ісуса, має бути зовсім інакше! Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і
призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід (Йо 15,16). Плід!!!
Здоровий плід! Не надгнилий, не бракований, другого, третього сорту!
Любі! В сороковий рік існування Домашньої Церкви відштовхнімося,
нарешті, від берега! Перестаньмо бродити на мілководді! Виплиньмо на глибінь!
Давайте почнемо приносити плоди!
Від імені центрального кола Домашньої Церкви
Beata i Tomasz Strużanowscy
|
Ks. Marek Borowski
|
Відповідальна пара за ДЦ в Польщі
|
Модератор ДЦ
|