Конференція о. Матея Круляка,
модератора Центральної Дияконії Визволення, проголошена 19 травня 2012 р. під
час Паломництва Домашньої Церкви до санктуарію Святого Йосипа в Каліші.
Алілуя! Христос Воскрес!
Величаймо Воскреслого Господа!
Просімо, щоб Воскреслий Господь послав нам Свого Духа, бо ми нічого так не
потребуємо, як Святого Духа.
Насамперед я хотів би сказати,
що дуже радий, що ми всі разом тут є. Це — моє місто, я тут народився і тут був
вихованим, я належу до духовеньства цієї дієцезії, тут, трохи далі в катедрі я
прийняв свячення, яке було в тому році, коли відбулося перше паломництво Домашньої Церкви. Я задоволений, бо протягом багатьох років мені вдається сюди
приїзджати; так було коли я працював в дієцезії і так є тепер, коли я приїзджаю
з Крощєнка. Для мене є великою радістю брати участь, практично щороку, в
паломництві Домашньої Церкви до санктуарію Св. Йосипа. Я радий, що сьогодні
можу стати перед вами і розповісти про те, що десь глибоко в душі переживаю.
Фальш знеболюючої таблетки
Нещодавно я зрозумів наскільки зараз популярні знеболюючі (аналгетики). Коли я маруджу (а є марудним, так як кожен чоловік, ви знаєте чоловіки ,а чоловіки знають, що коли нас щось болить, то це для нас кінець світу, і жінки це добре знають) тоді чую: “Візьміть отче знеболюючу таблетку. Супер-знеболюючу таблетку”. Я не люблю знеболюючих таблеток; взагалі — не люблю лікарів. Пошана всім лікарям, але я не люблю до них ходити. Ще я усвідомив, що знеболюючі можна купити всюди: на бензозаправці, в касі в магазині...Взагалі можеш не йти в аптеку. Знеболюючий засіб є на один-два-три. Замислююсь чому?
Тому, що наше життя полягає на
тому, що ми не хочемо терпіти. Ніхто з нас не хоче, щоб боліло. Отже, вигадано
супер-метод: не вирішуємо наших проблем, а беремо знеболюючий засіб. А проте,
знеболюючий засіб, не вирішує проблему хвороби — він тільки робить так, що
через хвилину перестає боліти! Інколи треба взяти більшу дозу; деякі кажуть: “Я
маю улюблений, чудовий знеболюючий засіб! Візьму — і вже не болить”.
Але хвороба все ще є... Нещодавно,
під час реколекцій, я розмовляв з фахівцем, лікарем, ординатором одного з
відділень і він сказав мені, що коли люди беруть знеболюючі засоби, то для
лікарів це є проблемою. Тому, що люди приходять до лікаря тоді, коли вже є
пізно; бо для людей легше взяти знеболюючу таблетку. А проте, знеболююча
таблетка не є ліками! Вона не лікує, вона не вирішує проблеми! Вона тільки
заспокоює біль. І ми так живемо. Улюблені — ніхто з нас не хоче страждання,
ніхто не хоче невдачі. Ми хотіли б, щоб все було добре... І тому ми, в нашому
житті, шукаємо знеболюючі засоби, а не вирішення наших проблем. Ми, так насправді, не шукаємо лікарів a шукаємо
знахарів, котрі відразу ж нам дадуть знеболюючі засоби, щоб перестало
боліти... Щоб відразу ж вирішилися усі проблеми в наших родинах... Щоб відразу
ж вирішилися проблеми на роботі... Ми дуже часто використовуємо метод “ховання
голови в пісок”. Тільки немає піску, замість нього є бетонна плита і ми об неї
розбиваємо голову...
Отже, варто нам сьогодні задуматися:
чи можемо ми вирішити певні проблеми, чи будемо тільки втікати від них? Чудово,
що ви тут є. Ви - бальзам для мого серця. Але хіба ми приїхали сюди тільки для
того, щоб зустрітися, обійнятися, зрадіти зустрічі знайомих, друзів? Хіба ми
тільки заради того тут є, щоб нам разом було добре? Чи в Русі Світло-Життя, до
котрого я належу з часу навчання в ліцеї, ми є тільки для того, щоб нам було
добре? Чи цей Рух не є для нас тільки
знеболюючим засобом, щоб... Ну, щоб було краще в сім”ї, щоб мати друзів,
щоб було якось простіше, легше? Чи може ми хочемо вирішити наші життєві
проблеми?
Системна брехня: розраховуй тільки на себе
Що являється життєвою проблемою
в сучасному світі? Я вважаю, що першою проблемою є брехня. І то не така брехня,
коли чоловік не говорить усієї правди для дружини, не така брехня, коли діти
щось приховують від батьків... Ні. Це є дуже глибинна брехня, котра торкається
людини: брехня про мене самого. Перша брехня це те, що я повинен сам з усім
справитися в своєму житті, я маю бути твердим. Давайте зробимо невеличкий
експеримент: чи міг би кожен з вас себе вщіпнути? Кожен сам себе. Легенько так,
за руку. Відчуваєш? Трохи болить? Це значить, що ти не залізний. Ти не
кам'яний. Ти — людина і тобі болить. Ти не незнищувальний. Ти схильний до
слабкості, хвороби, також схильний до страху. Мої дорогі — ми не повинні жити
згідно принципу: “Вмієш розраховувати — розраховуй на себе”. Ми не повинні бути
самодостатніми. Сьогоднішній світ говорить: “Ти маєш сам собі у всьому
порадити. Ти не можеш розраховувати на інших людей. Інша людина є для тебе
суперником і якщо ти покажеш слабкість, то будеш болісно зранений”. І ми,
християни, також дозволили себе переконати в тому, що ми можемо розраховувати тільки
на самих себе, на свої можливості, що маємо бути твердими, що маємо самі собі у
всьому радити. Хоча часто нам це не вдається — не можемо порадити: в
суспільному житті, в сімейному житті... Якщо хось думає, що він є в Домашній
Церкві і це захищає подружжя від труднощів, то він помиляється... Це не працює
механічно. Це допомагає, але не є захистом. Також і в твоїй сім'ї може
трапитися щось дуже болісне. Чи ти є християнином тільки тому, що хочеш укласти
угоду з Богом? Угоду життя — ти Господу Богу Святу Месу, молитви, реколекції,
паломництва, а Він тобі здоров'я, благополуччя, задоволення і щастя аж до
третього покоління?
Істина звільняє
Улюблені — це не діє. Це так не
діє. Це зовсім інший механізм. Не обманюймо самих себе; давайте розпочнемо жити
в правді. Колись запитали Святішого Отця, Йоана Павла II, яке речення зі
Святого Письма для нього є найважливішим. Не довго думаючи, „як з рукава” він
сказав цитату з Євангелія Святого Йоана: Ви пізнаєте істину, а істина визволить
вас. Улюблені: пізнаймо правду про самих нас! Не біймося правди! А якою є про
нас правда? Можна сказати, що вона є трьохвимірною. В житті людини існує три
важливі правди: 1- Ким є для мене Бог? 2- Ким є для мене я сам? 3- Ким є для
мене інша людина? Варто це запам'ятати; робити так, взяти три пальці і
прикласти до себе і ти вже знаєш про три важливі речі в твоєму житті.
Мати правдивий образ Бога
Перша правда, яку мені потрібно
відкрити, це та, що Бог є моїм Отцем. Чи ти відкриваєш, що це Бог дав тобі
життя і це життя є прекрасною реальністю? Що Він дав тобі життя не для того,
щоб ти терпів? Що Бог не примусив тебе тут жити, але дав тобі дар життя? І ти
можеш відкрити для себе Бога як когось, Хто не зазіхає на тебе і хоче забрати з
твого життя повну радість, хоче тебе обмежити, від тебе щось вимагає і
забороняє, але можеш відкрити Бога, для
котрого ти є безцінним скарбом, є прекрасним, ти є Його дитям, дитям бажаним ще
від початку твоєї історії; ти не є плодом якихось генетичних маніпуляцій,
невдалих медичних експериментів. Ти створений, бо Бог тебе хоче, Бог хоче, щоб
ти був. Не для того, щоб насміхатися над тобою, щоб зробити з тебе тупе
знаряддя, але Бог хоче щоб ти існував. Ти є Його скарбом, Його улюбленим дитям.
Чи ти відкриваєш Бога як не тільки Когось, хто дав тобі життя, але також як
Того, хто тебе веде впродовж цілого життя?
Оголосити війну брехні
Блажений Йоан Павло ІІ, 23 жовтня 1978 р., під час прощальної
аудієнції для Поляків,
промовив надзвичайні слова: Прошу, щоб ви протистояли усьому, що
принижує людську гідність. Що принижує
людську гідність? - хотів би тебе запитати. Що чинить так, що людина перестає
бути людиною? В першу чергу це людський обман; викривлення певних ситуацій.
Світ, в якому ми живемо, є настільки динамічним, що жоден з нас за ним не
встигає. Ми хочемо все більше і більше; хочемо мати; хочемо гарно вписуватися в
різні ситуації. І помічаємо тільки одне: ми не встигаємо. А коли ми не
встигаємо і стаємо “розкислими”, то в результаті що з нами робиться? Ми не
хочемо про це думати. Ми боїмося думати про наше життя. Найбільше ми боїмося
того моменту, коли лягаємо спати, починаємо думати і перевертаємося з одного
боку на інший. Нас мучать думки про наше життя. Тому добре було б вимкнути наші
думки. Взяти знеболюючий засіб. Але ж він не вирішить проблему! Все, що для нас
потрібне — це вирішення наших проблем. Перша проблема — це брехня. Тому о.
Франциск Блахніцький після того як почув слова Йоана Павла ІІ, сказав, що ми,
як Рух Світло-Життя, з самого початку повинні оголосити війну брехні. Брехні —
і то зовсім не тій, яку вводила тодішня комуністична система, але цій
брехні, яка є в нас; брехні, на яку ми самі погодилися.
Ти нічого не мусиш...
Чим ми себе обманюємо? “Я
мушу”...”Я повинен”...”Я повинен здобути це місце”, “Я повинен це купити”, “Я
мушу це досягти”. Чи тоді, коли ти купиш кращий одяг, ти станеш кращою людиною?
Чи тоді, коли ти досягнеш вищого рівня в
науковій чи професійній кар'єрі, то станеш кимось більшим?
Ми, християни, можемо отримати вищу освіту; ми, християни, можемо займати різні
посади; але ми не повинні зробити з цього сенс нашого життя. Ми не живемо для
того, щоб перемогти в змаганнях до
„корита”. Ми живемо для того, щоб жити, щоб радіти життю. Християнство не є
нудьгою; християнство не є самобичуванням. Християнство — це радість з пізнання
правди — про Батьківство Бога, про моє синівство та про моє братерство і ця
правда мене окрилює, бо я не боюся іншої людини. Саме зараз я хотів би сказати,
що це для мене значить. З характеру, я людина дуже несмілива. Інколи це є для мене проблемою. Але саме завдяки
Ісусу Христу, котрого я зустрів в своєму житті, я можу тут бути і говорити до
вас без внутрішнього страху, говорити з радістю, що виникає від зустрічі з
іншою людиною. Кожного разу, коли я зустрічаюся з людьми, я можу радіти цією
зістріччю. Бувши підлітком, коли я проходив через цей парк, то часто боявся, що
коли люди зі мною познайомляться, побачать, який я є, то вони мене відкинуть.
Сьогодні я радію з того, ким я є — навіть з мого чималого надлишку ваги, який я
також полюбив...Я люблю своє життя. Люблю бути собою. І хочу тобі сказати, що
ти, як християнин, також можеш відкрити цю радість зі свободи, яку дає тобі
Христос; свободу жити повнотою цього життя. Не такого життя з “розпродажу” з
магазину “Tesco”, з гіпермаркету за 3.99 злотих, але життя, котре є безцінним;
життя, котрим хочеться ділитися з іншою людиною і бачити його сенс тоді, коли
віддаєшся для інших. Ти можеш це відкрити!
Можеш признатися до свого страху
Але чому нам так важко? Першою
причиною є брехня, другою — страх. Страх є частиною людського життя, але всі ми
втікаємо від нього. Ми не хочемо про нього думати; Дуже часто ми вдаємо, що
його немає, що ми сильні, що самі з усім справимося. Дорогі чоловіки! Мої брати
в Ісусі Христі! Скільки я в своєму житті поховав сильних мужиків... Котрі мали ледве
п'ятдесят чи п'ятдесят і пару років. Вони були міцні, як скеля: на роботі, в
сім”ї, в суспільному житті, але не витримали натиску. Були міцні, але це я їх
провів на кладовище....Бо навіть найміцніший мужик є людиною... Має свої емоції, має свої почуття.
Улюблені, не біймося жити! Страх є присутнім в житті людини. Кожного разу, коли
я роздумую сцену в Гетсиманському Саду, або з молитви Розарія, або в особливий
спосіб під час Пасхального Тридення, то мене зворушує те, що Ісус переживає страх.
Що каже Своєму Отцю? “Я не хочу страждати!”... Бо Він знає, як сильно буде
терпіти. Він знає, що це буде нестерпно болісно, як з фізичної сторони, так і
зі сторін психічної та духовної. Він знає, що Йому буде дуже боляче, що це буде
страждання понад усі страждання, що Він залишиться сам. Він це все знає. І каже
Отцю: “Я не хочу цього”. Так, як кожна людина. Для мене цей момент в
Гетсиманському Саду, показав, що Ісус справді є людиною; що Він не є тільки і
виключно Богом в людському тілі, але це справжня людина, з усім, що є людське,
а страх є частиною людського життя. І він приходить — і що робить Христос з цим
страхом? Він не втікає від нього, але приходить
зі своїм страхом до Отця, бо Він відчуває Себе Сином свого Батька. Коли
б ми — я і ти, кожного разу, коли боїмося в житті, замість того, щоб втікати,
щоб брати знеболюючі засоби — якщо б ми кожного разу прийшли до нашого
Небесного Отця, якщо б ми з довірою сказали: “Отче (Тату), я боюся; дуже боюся
цього рішення, боюся цієї реальності; боюся людських суджень; боюся, що мені не
вдасться... Але знаю, що якщо Ти будеш в цьому разом зі мною, то я впораюся... Не
тому, що я “герой”, але тому, що Ти є зі мною”... Мені дуже подобаються слова
Псалму 23: Коли б я йшов темною долиною, я не боюся, бо Ти є зі мною. Бо Ти є зі мною! Сьогоднішній світ
хотів би все зрівнятися зі мною, закрити усі темні долини. Говориш собі по “американьськи”,
що ти справишся, що тобі є добре, що в тебе все супер... Але що зробити, коли
приходить терпіння, коли приходить невдача, коли ти йдеш темною долиною, якої
ніхто з нас не хоче? А, проте, в нашому житті існують такі долини! І що тоді
маємо робити? Маю розревітися і сказати: “Боже, ми так не домовлялися”? Скільки
людей бунтується, кажучи: “Не так мало бути, Боже! Чому хвороба? Чому безробіття?
Чому терпіння? О ні, ні!”. І багато хто грюкає дверима Церкви і каже: “Для мене
Бог помер. Рахуються тільки мої справи”.
Прийди зі своїм стахом до Отця!
Це неймовірне, що є конкретні ліки на твій та мій страх. Це - Отець, до котрого я маю прийти зі своїм страхом — так
як приходять до тебе твої діти, неважливо, чи вони дуже малі, чи вже дорослі. І
розказують тобі про свої страхи, а ти їх надихаєш до боротьби, хоча в багатьох
випадках ти й сам не в змозі це подолати. А
наш Отець — Всемогутній! Чи ти віриш, що Бог є Всемогутнім Отцем? Щонеділі
і під час кожної урочистості ми кажемо: “Вірую в єдиного Бога, Отця
Всемогутнього”. Але чи в це віримо? В Його могутність і в Його Батьківство? І в
те, що можемо прийти до Отця зі своїм страхом? Чоловіки, скільки разів ми соромимося своїх страхів? Стискаємо
зуби, не пускаємо жодної сльози, але всередині все нас розпирає. І не маємо
відваги, щоб піти до іншої людини і їй про це розповісти. Але ти і я, коли
приходимо до Бога, можемо відкрити наші серця і розповісти Йому все як є, без
страху за те, як до нас віднесеться, як нас оцінить, чи не скаже, що ми є
“слабаками”. Перед Богом ми можемо бути собою! Ми не мусимо вдавати з себе сильних.
Я можу прийти до Нього з моїм страхом і сказати: “Так, я боюся”. Так само
вчинив наш Господь, Ісус Христос, в Гетсиманському Саду. Він прямо сказав про
це своєму Отцю і одночасно віддав свій страх і своє життя в Його руки. Він
сказав: “Я це зроблю. Хоча і боюся”.
Не соромся бути християнином!
І так само ти, неважливо скільки
тобі років і чим ти займаєшся в своєму житті, ти можеш прийти до Бога і Йому
сказати: “Я боюся! Я боюся свого майбутнього, майбутнього моєї сім”ї. Я
потребую Тебе там, бо там є мій страх.”. Чого саме ми найбільш боїмося? Що щось
втратимо. І то не тільки гроші, працю, дім, але боїмося що втратимо в людських
очах! Подивися, скільки разів ти зкриваєш своє християнство, бо боїшся людської
оцінки! Улюблені! Люди не бояться
збочення, наготи, а ми боїмося бути християнами — навіть між собою. Навіть
між іншими християнами, навіть всередині нашого Руху! Соромимося і так часто
думаємо: “Що скажуть інші?” “Я цього не зроблю, бо що про мене подумають, бо
подумають, що ми, таке просте подружжя з Домашньої Церкви щось тут ще
хочемо”...Улюблені мої! Чого ми боїмося?! Людської оцінки? А може дізнайся правду, яка тебе
визволить, яку дає тобі Бог! Це не людина, це Він творить твоє життя! Ти
потребуєш Божої правди! Перестань замислюватися, чи це личить чи ні. [...] Не
замислюйся над цим “личить”, але почни врешті решт жити християнським життям!
Не замислюйся над тим, що подумають інші; насамперед задумайся над тим, чого
хоче Бог від тебе. Подивіться: Ісус не замислювався, як політики в
сьогоднішньому світі: чи добре вийду в політичному рейтингу, чи приймуть це
добре чи погано... Він зробив зовсім по іншому. [...] Ісус пішов прямо, пішов з
правдою, перестав “комбінувати”, об'явив нам правду і був вільний в цій правді.
Коли слуга первосвященика Його вдарив, Він сказав: “Якщо Я сказав щось зле, то
докажи мені це, а якщо ні, то чого ти Мене б'єш?”. Це — метод нашої боротьби за істину. Докажи, що я неправий, кажу
неправду, а якщо правий, то чому ти проти мене? То чому відкидаєш правду? То
чому боїшся цієї правди? Ми
не “втискаємо” цьому світу якісь іграшки, ми не є агентами (по збуту). Ми
хочемо показати цьому світу одну неймовірну річ; про неї писав восени в 2010
році Бенедикт XVI, котрий в своєму апостольському листі про євангелізацію “Ми
повинні всюди і завжди проголошувати Ісуса Христа” висловив це так: ми,
християни, можемо прирівняти себе до когось, хто дуже в своєму житті хворів,
але знайшов надзвичайного лікаря; лікаря, котрий поставив діагноз хвороби,
котрий провів добру терапію, є доброзичливий і не дорогий. І якщо я зустрічаю
одну людину, котра має подібні симптоми до моїх, то я кажу їй: “Чоловіче, я
знайшов чудового лікаря; мав такі самі проблеми, але цей лікар змінив моє
життя, бо знайшов причину моєї хвороби”. Сьогоднішній світ не шукає причину
хвороби, сьогоднішній світ лікує тільки симптоми. А ми, християни, до причин
наших страхів хочемо впустити Ісуса Христа — і це нас відрізняє, бо ми виходимо
з цього здорові, а інші виходять тільки зі святим спокоєм. Не йдеться про те,
щоб подолати симптоми, але щоб подолати причину. Причиною є брехня, причиною є
страх. Страх перед втратою, страх перед людським судженням, страх, що щось нам
не вдасться, страх перед тим, що ми можемо бути самі. Ісус подолав цей страх.
Пригорнися до розіп'ятого Ісуса — не залишишся сам!
Пасхальне Тридення нам показує як (це зробив); бо це не тільки сцена
Гетсиманського Саду, але це також сцена самотності Розіп'ятого Христа, котрого
залишають(покидають) Його учні. Розіп”ятого Христа, котрий в розпачі кличе:
“Eloi, Eloi lema sabachthani” -- “Боже мій, Боже, чом мене покинув!”. Того, Хто
не відчуває присутності Бога, котрий є самотнім. І з цього моменту жодна людина
вже не залишається самою. Навіть той, хто покидає Бога, в своєму відкинені може
знайти присутнього Ісуса Христа. Ти не мусиш боятися самотності; якщо ти
прийняв Ісуса в своє жття, то Він там буде, хіба-що ти не будеш Його там
хотіти. Якщо ти відкрив двері свого життя, як говорить наш Господь в третьому
розділі Одкровеня Св. Йоана, ти почув стук в двері і відкрив Йому для того, щоб
з Ним сісти за стіл - ти не самотній. Ти не повинен справлятися з усім сам!!
Для твого життя є порада — це присутність Бога в ньому; ти не маєш боятися і не
повинен втікати від страхів.
Самотність в мережі
В сьогоднішньому світі ми живемо
за методом знеболюючих засобів: сісти перед телевізором, подивитися наступну
частину серіалу, котрий тягнеться без кінця і краю (частина 5027 чи 5029, бо
може якусь пропустив) і жити життям тих людей. І всі говорять, що це „Саме
життя”... ”Саме життя” - це є твоє життя, бо автором сценарію твого життя є сам
Бог; не втікай від свого життя. Ти не повинен соромитися, боятися людських
суджень(оцінок). Візьми це життя і почни ним жити, замість того, щоб вдавати і
комбінувати. В сьогоднішньому світі ми використовуємо такі знеболюючі засоби,
як телевізор, чудові серіали, інтернет...В інтернеті я можу бути ким захочу,
навіть гарною блондинкою, якщо добре постараюся. Я можу вдавати, що в мене все
добре, що я є найкращим у світі. На Facebooсі я можу мати 7 тисяч своїх фанів і
всі можуть слідкувати за моїм штучним життям, яке я сам буду вести в цьому
Facebooсі. А так насправді можу боятися підійти до другої людини і сказати:
“Порозмовляй зі мною, бо я вже давно ні з ким не розмовляв”. Легшим є
спілкування в мережі ICQ SKYPE, Facebook, ніж просто сісти з кимось так, щоб
відчути його тепло, так, щоб почути його проблеми. Все більше і більше ми
боїмося дивитися собі у вічі ...
„Наші” і решта світу
Колись я прочитав текст одного
мого улюбленого філософа, Emmanuela Levinasa. Він написав приблизно такі слова:
“Очі іншої людини говорять мені: Ти не можеш мені зробити кривду. І тому ми
соромимося дивитися собі в очі. Не біймося погляду іншої людини, не біймося
таких звичайних простих речей, зустрічі; ми сьогодні тут є не для того, щоб
продемонструвати щось, але для того, щоб пережити, переконатися в тому, що є
чудово бути з іншою людиною, що насправді це є супер-справа побачити в іншій
людині мого брата і мою сестру. Поділитися з іншою людиною бутербродом (я
прошу, наприклад, з м”ясом). Але чи ти зможеш бути настільки відкритим, щоб
саме сьогодні з кожним, не тільки з “нашими”, з тими зі значками, але щоб
відкритися на іншу людину? Часто ми на наших зустрічах говоримо: “Добре, що ти
є”, але чи це не є просто вислів? Чи
ти радієш від зустрічі з іншими? А може ти також в своєму оточенні ввів
політичний поділ, що ці — наші, а ці — не наші? Що ці притримуються цього, а ті
іншого? Чи не живеш ти за методом цього
світу навіть в нашому Русі? Методом страху і потреби заслужити на оцінку
інших?
Не ховай голову в пісок
Перестаньмо боятися! Християнство — це життя без страху. Отець
Франциск говорив, що треба протиставлятися брехні і страхам, бо страх робить
людину невільником (рабом). Чому? Бо коли в моє життя приходить страх, я йому
піддаюся та починаю втікати від нього. Я починаю втікати не задумуючись над
цим, вдаючи з себе малу дитину, вважаючи, що якщо зроблю так і скажу ”Мене
немає”, то мене насправді немає. Якщо я не бачу страху, то його немає. Нажаль,
страх є. Тому нам здається, що найкращим і найлегшим рішенням є втекти від
страху. Що, наприклад, телевізор, інтернет, професійний успіх, гроші, а також
те, що вимикне наше мислення: алкоголь, наркотики, азарт — що це зробить так,
що ми той страх чимось прикриємо. Але цей прикритий страх є під низом і цей “бруд”
пізніше нам вийде, як гриб на стіну! Можемо кожного сезону замальовувати стіну,
але це і так вилізе. Знову появиться цей страх. Нам здається, що ми його
прикриємо, заспокоємо цей страх. Ми пробуємо його спихнути на пізніше. Ми
думаємо: “Вранці цим займуся, коли прокинуся”, але цей страх буде взавтра, він
не зникне, взавтра буде ще гірше.
Не втікай від прийняття рішення
В сьогоднішньому світі люди
бояться трьох важливих речей:
- боїмося приймати рішення,
- боїмося відповідальності за
наше рішення,
- боїмося послідовно впроваджувати
ці рішення в життя.
Це є нашою проблемою. І що ми
можемо з цим зробити? Сісти і почати плакати? Ні. Подивитися на Ісуса — Того,
Хто не боявся прийняти остаточного рішення. Багато років тому, коли на екранах
появився фільм Мела Гібсона “Страсті Христові”, я прочитав рецензію, яка
зпочатку мене здивувала. Автор рецензії — вже не пам”ятаю хто, написав: “Ісус
Христос в цьому фільми є мало динамічною постаттю”. У мені закипіло, як і
в кожному християнину, але далі автор
пише: “Він прийняв рішення в першій сцені в Гетсиманському Саду і протягом
цілого фільму є послідовним своєму рішенню. Натомість, динамічною постаттю є
Понтій Пилат, бо він цілий фільм бігає по колу а в наслідок теж робить не правильний
вибір”. Ісус прийняв рішення!!!
Чи ти готовий зробити ставку на одну карту?
Чи ти готовий зробити вибір? Радикальний вибір, в якому вже не маєш
десятки інших варіантів, але всі інші варіанти відкинув і вибрав цей один. Ми
часто хочемо оженити християнство і язичництво. Трохи тут і трохи там, щоб і
цим і тим було зі мною добре. Щоб умів бути і в такому і в іншому і в
кожному... як прапор, обертаюся у відповідному напрямку. Чи ти готовий прийняти
рішення сьогодні, наприклад, сьогодні? Бо кожна Євхаристія є добрим моментом для
рішення, що ти хочеш бути християнином, котрий живе без страху, котрий зробив
те, що зробив Ісус Христос, тобто, довірив свої страхи Небесному Отцю і перестав
переживати за те, що втратить. Що скажуть інші? Чи йому вдасться? Чи буде сам
чи з іншими?
Віра виключає ризик
Чим для тебе є християнство: додатком
чи центром твого життя? Чи ти є в
Домашній Церкві тому, що тобі здається, що так буде легше для твоєї сім”ї, чи
тому, що Ісус Христос є між вами — чоловіком та дружиною, як фундамент (основа)
вашого подружнього життя? Чи ви впустили Ісуса Христа до себе? Бо якщо ні,
то будете жити в страсі — також в страху по відношенні до спільноти, кола; як мені
вийде сьогодні на зустрічі? Чи вони не будуть думати, що я сьогодні “замудро
говорю”? Що скажуть, коли я скажу таку чи іншу промову на нашому коліі, або
коли щось запропоную? Задумайся на мить, чи ти є готовий прийняти тільки цей
один ризик — щоб повірити? Бо потім вже не має ризику. Отець Франциск казав, що
віра виключає ризик. Якщо я прийму вибір віри, тоді я нічим не ризикую, бо
гарантією цього є сам Бог. Що зробив Авраам? Один раз прийняв ризик, довірився
Богу і потім пішов. І Бог був гарантією цієї обітниці.
Хочеш подолати свого Голіафа?
Чи і надалі будеш жити
по-своєму? Будеш сам старатися і далі будеш боятися. Тоді страх буде в твоєму
житті і ти будеш втікати від нього в забуття, але ти не вирішиш проблему, не розв’яжеш її причину, котра робить так, що ти
хочеш втекти від невдач і терпінь, а не можеш, бо не знаєш як! Цього ніхто не в
змозі зробити. Тільки брехун та дурень говорить, що не боїться. Ми всі боїмося,
але ми не повинні втікати від страху. Ми можемо “впіймати бика за роги”, але не
самі. Світ каже: “Ти маєш сам впоратися з цим биком”. А якщо цей бик перелетить
через мене і я буду розтертий на землі невдач? Але я можу впіймати бика за роги
силою самого Бога! Подивіться на Першу Книгу Самуїла, на боротьбу Давида з
Голіафом. Кожен з нас в своєму житті має Голіафа — це щось таке, про що всі
кажуть: “Ти не впораєшся; мусиш опустити на тон нижче; не можливо бути таким
радикальним; треба йти на заклад; треба йти на компроміс. „І Богу свічка і
чорту огарок”. Не можна бути святішим від папи...”.
Кожен з нас має свого Голіафа.
Іудеї так сильно боялися Голіафа, що ніхто з найхоробріших воїнів не хотів з
ним змагатися, і вийшов Давид, котрий був ніким — був найменшим сином в сім'ї,
був малим, рудим, у веснянках; був пастухом, і навіть — я сказав би — таким
пастушком, який прийшов з палкою, який навіть не вмів володіти мечем, не мав
зброї, каски (шолому), не був приготованим до цієї битви, але Господь Бог його
вибрав. Коли він йде навпроти Голіафа, а той кляне його і каже: “Я відсічу тобі
голову” - то що йому відказує Давид? Він каже: “Ти йдеш на мене зі списом і
закривавленим мечем, а я йду на тебе в ім”я Господа Бога Саваофа
(Всемогутнього) і це я тебе подолаю”. Чи ти підеш на свої страхи в Ім”я Господа
Бога Саваофа, чи тільки “по-своєму”? По-своєму ти програєш; я тобі гарантую,
раніше чи пізніше “піддасися”. Чи ти готовий довіритися Богу, так як Отцю
довірився Ісус Христос в Гетсиманському Саду?
Круціята не бореться з алкоголем
Ми, християни, повинні
торкнутися проблеми людської свободи, гідності людини в її початку, а отже,
там, де ця проблема має своє коріння, де є брехня і де є страх. Тому Круціята
Визволення Людини не є заходом тверезості, антиалкоголю, чи навіть стриманості.
Ми боремося за людську свободу. Насамперед за те, щоб ми самі були вільними; я
маю свої слабкості, борюся з ними, з багатьма з них я борюся багато років,
часом виходить, а часом ні, але я знаю одне: коли б я не був членом Круціяти Визволення Людини вже близько двадцяти
років, то я давно „дав би собі спокій” і сказав би, що
інші — гірші за мене, що я, проте, є непоганим, що мої слабкості — це нічого,
що інші мають більше уломностей, що я сам ще з усім справляюся, що прийде день,
коли я зміню своє життя, але ще не сьогодні!
Круціята бореться за людську свободу
Круціята не є для того, щоб ти
був невільником, вона є для того, щоб ти був вільним від брехні і страху, бо
брехня і страх породжують суспільні залежності. Суспільні залежності (погані
звички) не з”являються від того, що рік починається з двійки, а не від одиниці;
суспільні залежності не з'являються з кліматичного потепління. Суспільні
залежності породжуються з того, що ми не встигаємо за життям, живемо без
відносин, що ми є загнані, не маємо своїх мрій, тепер люди навіть не мають
свого хоббі. І в результаті, з-за того, що ми не встигаємо за світом, ми не
маємо таких успіхів, на які розраховували і не досягаємо таких посад. В
результаті відчуваємо незадоволення і починаємо втікати від свого життя.
Вийти з депресії, надати сенс життю
Декілька років тому, Всесвітня
Організація Охорони Здоров”я (я їм до кінця, не довіряю; це ті, котрі говорять
про свинячий грип і так далі..., трохи “приховують”), написала, що після 2020 року найчастішою причиною
смертності на світі буде депресія. Люди не будуть хотіти жити. Вони настільки
будуть залякані, настрашені, зпаралізовані, без сенсу, без майбутнього, загнані
своїми справами: професійними, суспільними... Це буде “кінець”. Молоді люди
сказали б: “Це повний кінець!”. Бо нам не захочеться жити. Я знаю, бо колись
також мав депресію, знаю як це є, коли не хочеться вставати. І саме тоді, коли
мені було так погано, я пішов і сказав: “Ісусе, рятуй, я не можу впоратися зі
своїм життям! Я так не хочу!”. Я знаю, що Він має силу змінити людське життя. Я
відчув це на собі, а не тільки в теорії, відчув, що це Він мене звільняє з моїх
страхів на моє майбутнє. Я, як священик, також маю перед собою якесь майбутнє і
не знаю що буде попереду, але Він мене звільняє з моїх страхів і я знаю, що Він
буде дбати про мене і що це насправді буде добрим рішенням.
Чи ти насправді є вільним?
Причиною усіляких суспільних поганих
звичок є страх і брехня. І Круціята Визволення Людини є боротьбою саме з ними,
а не з тобою. Не є так, що ти мусиш бути членом Круціяти Визволення Людини. Тут
не йдеться про примушування тебе до цього, тут йдеться про твою свободу. Чи ти
є настільки вільною людиною, що можеш підійти до іншої людини і сказати їй: “Я
був у лікаря, котрий вилікував причини моєї хвороби. Ходім, я тебе заведу до
нього і покажу; не бійся, я буду стояти в дверях, разом з тобою; поговори з ним
і ти побачиш, що твоє життя може бути інше”. Ми, як члени Круціяти Визволення Людини досвідчуємо своєї свободи, але не
хочемо її зберегти тільки для себе. Увесь наш досвід Ісуса Христа ми можемо
залишити тут, до поргу храму де ми всі є, і можемо бути тільки для себе. Але
тут, в моєму рідному місті, є 100 тисяч людей і багато з них ще не пізнало
Ісуса Христа, хоча прийняли таїнство християнського втаємничення (Хрещення).
Їм потрібні свідки, які скажуть:
“Подивися: в моєму житті, в житті моєї сім”ї це працює, функціонує. Можна жити без
страху, можна жити без прив’язання до телебачення, інтернету, алкоголю, грошей,
влади. Можна бути насправді вільним. Можна радіти своєму життю; це все реально!
Йдеться саме про цей досвід — чи ти є вільною людиною і можеш свою свободу
показати іншим людям, або ж можеш ховатися. Переді мною Ірек говорив про захід
”Вболівай за сім”ю”. Ми можемо нарікати на інших і казати: “В нашій країні стає
все гірше і гірше — не такий уряд, і т.д.” або можемо самі щось зробити для сім’ї.
Можемо вийти до людей, можемо не сидіти вдома, де часто просиджуємо все життя і
живемо тільки для себе. Інколи нам потрібно обернутися і побачити, що там,
назовні, теж є люди. Тут, в Каліші, за цими алеями бурлить життя і ті люди,
котрі там ходять, потребують твого свідчення. Свідчення вільної людини, яка
скаже: “Жити християнським життям — це є дуже добре. Християнство не зневолює
мене, християнство — це не два магічних
вирази — ти повинен і не можна; Християнсво — це покликання:
“Якщо хочеш, то ти можеш бути вільною людиною, людиною щасливою і задоволеною
своїм життям, людиною, яка не боїться іншої людини, не боїться жити в
правді і не „підлизується” до інших, щоб їм хоч трохи догодити і бути з ними”.
Чи ти ділишся доброю новиною про свободу?
Тому ми, члени Круціяти
Визволення Людини, не ховаємося по
закутках і підвалах, але йдемо відважно до людей і не боїмося (оцінки)
судження, наприклад, того, що ми є абстинентами (ті які зовсім не вживають
алкоголь), бо я не соромлюся моєї стриманості. Я йду і говорю: “Це є моє життя,
це є мій вибір. Ти не мусиш бути таким, як я, але я хочу бути таким, бо бачу,
що це є важливим для мене і для інших. Якщо я сам буду вільним, то зможу також
іншим говорити про свободу. Довгі роки я працював і зараз також працюю з
молоддю, є ще декілька осіб, яких я знаю ще підлітками; вони їздили зі мною на
оазу, я був аніматором, а вони — учасниками. Інші були на реколекціях, на
котрих я був модератором. Я завжди їм говорив: “Я є абстинентом”. Говорив:
“Дивіться, це дорослий чоловік, котрий поки ще не засох (висох) від того, що не
п”є” — я був для них свідоцтвом. Мої учні з гімназії колись сказали мені так:
“Це виглядає так, якби отець у все це вірив”. І виявилося, що для моїх
“розбишак” я став достовірним свідком. Вони критикували те, що я їм говорив,
проте я побачив сигнал: “Ми знаємо, що ти в це віриш і так живеш”.
Приводь зневолених людей до доброго лікаря...
Чи ти готовий об'явити світу
християнський спосіб життя, християнську свободу і радість, новий стиль життя,
що тобі не треба “напитися”, щоб танцювати і співати, що тобі не треба випити
три рюмки на весіллі для того, щоб підійти і запросити когось на танець, що ти
можеш розмовляти. Я, чоловік, я, проста людина, я можу підійти до когось і без
„глотка” можу з кимось поговорити; я не мушу запрошувати моїх друзів словами:
“Давайте підемо дивитися фільм, наступну його частину і поговоримо про нього”.
Ні — іноді я можу поговорити з ними аж до світанку і можу це зробити,
контролюючи кожне моє слово і бувши насправді самим собою, хоча я боягуз,
несміливий. Це не алкоголь, не наркотики, не інтернет, не телебачення, не
азарт, не гроші будують в мені відвагу. Я можу піти, бо я є сином Бога. Бо є
дитям Божим так само як ти і я зовсім не є кращим або гіршим за тебе. Ти можеш
мати таку відвагу до життя, до того, що всередині глибоко в собі носиш і можеш
не концентруватися на людській оцінці, людських судженнях.
Круціята Визволення Людини веде
нас до внутрішньої свободи. Христос нас визволяє. Це не ми самі своїми силами,
але Христос-Визволитель приходить і як перед гробом Лазаря, так само стоїть і
там, де ти є скутий, де боїшся і думаєш: “Що вони подумають, що вони будуть про
мене говорити”. Він приходить і каже: “Відсуньте камінь” і зве тебе: “Вийди
назовні, перестань жити в страсі за твоє майбутнє, майбутнє твоєї сім”ї, за
людські судження (оцінки), перестань боятися за втрату твоєї репутації”. Ти
можеш бути собою. Христос тебе виводить, він тебе звільняє. Не бійся йти до
інших і запропонувати їм лікаря. Коли ти бачиш, що люди терплять, то ти замість
того, щоб жаліти і разом з ними втікати від хвороби, прийди і покажи їм лікаря,
одного добрго лікаря: Іуса Христа, Визволителя від брехні, страхів і твоїх
суспільних залежностей (поганих звичок). Ти можеш це зробити в Круціяті
Визволення Людини, котра не хоче тебе пригнітити і змусити щось робити, але
котра є твоїм засобом для зростання. Є твоєю спільнотою, в якій ти навчаєшся як
треба жити, спільнотою осіб, біля яких ти почуваєшся безпечно, спільнотою
друзів, до яких ти можеш прийти незважаючи на всі твої страхи.
Круціята — це стиль життя
Круціята Визволення Людини це не
“інопланетяни”. Це люди, котрі хочуть бути вільними і бачать, що інакше не
зможуть допомогти іншим, як тільки через те, що самі подбають про свою свободу.
Я дуже хотів би мати таку силу, що коли б я витягнув руку і сказав 10 речень —
то половина людей з мого рідного міста не мала б проблем; якби я цього хотів,
але я так не можу, бо я не маю такої сили. Цю силу має Ісус і тому я можу
наважитися прийняти Круціяту, наприклад, мій піст від алкоголю, моя молитва і
милостиня, тобто віддавання чогось для іншої людини. Щось, чого не мушу давати,
але даю. Моя покійна вчителька з семінарії сказала, що кожен вчитель і
вихователь мусить дати своєму учню три речі: час, місце і схвалення причому це
мусить бути твій час, твоє схвалення і твоє місце. Ми маємо це давати кожній
людині. Дати хвилину часу, простір і любов; саме так і є в Круціяті Визволення
Людини. Круціята не є тільки підписанням
чогось; це є стиль життя, це радість з того життя, це свобода. Це свобода
Божої дитини і ніхто не змушений бути в Круціяті, але якщо хтось є вільний, то
бачить, що це є його дорога, що він може жити з іншими і не бути самотнім.
Кожен з нас потребує також свідчення братів і сестер, котрі живуть так само.
Круціята і є таким середовищем, таким способом життя.
Круціята це частина нашої харизми
Ми прийняли Круціяту як частину
нашого Руху. Так, як ми дбаємо про літургію, як читаємо Слово Боже, як
молимося, як збираємося як Церква, якпереживаємо подружню духовність, так само
кожен з нас хоче жити вільною Божою дитиною, ми хочемо, щоб Христос нас
визволяв. Харизма визволення є невід'ємною частиною Руху Світло-Життя. Немає
Руху Світло-Життя без харизми визволення, без Христа, котрий робить людину
вільною. Знаком того, що Він мене визволив є служіння іншій людині, але не таке
служіння, яке полягає на тому, що я стою і говорю, але таке, яке вказує, що
саме так я жуву. Ви, як сім'ї Домашньої Церкви кажете, що даєте свідчення своїм
життям, що живете як правильне подружжя, що виховуєте дітей в католицькій вірі.
Я дуже за це вас шаную і без міри вдячний вам за це свідоцтво, але чи були б ви
готові дати цьому світу свідоцтво через інший стиль життя, через те, що ви є
вільні, через те, що в вас не є так, як зараз, коли я звоню до когось, а він
мені відповідає: “Отче, зателефонуйте за пів години, бо зараз йде мій фільм”;
що в вас не є так, що ви боїтеся людської оцінки(суджень), що боїтеся того, що
якщо ви не поставите алкоголь на стіл, то родина перестане до вас приходити.
Чому ви боїтеся?
Тут йдеться про людину, а не про алкоголь
Тому я закликаю вас, брати і
сестри: не бійтеся! Єдиним рішенням страху є Ісус Христос. Світ не вирішує
людські страхи, але навпаки їх розмножує. Крім Христа в житті людини немає
свободи і найбільшим знаком свободи людини є Розіп'ятий Ісус Христос, тому тут
серед нас є ікона Хреста Круціяти Визволення Людини. Під Хрестом стоїть Марія
(її символізує велика літера “М” в гербі Круціяти Визволення Людини), а також
Святі Покровителі: св. Станіслав — єпископ і мученик, св. Максиміліан і ми (під
малою літерою “м”). Стоїмо під Хрестом. Чому? Тому, що тут на Хресті, Христос є
царем свободи; тут Він нам показав, що ми можемо протистояти страху, людським
судженням(оцінкам), людським словам. Він є тут повністю вільний. Він тут є
Сином Свого Батька. І так само ти можеш прожити своє Боже дитинство, тому, любі
мої, зараз я хочу вас запросити до спільної молитви під час нашого
богослужіння. Про що ми будемо молитися? Не про те, щоб ми витримали в
тверезості або стриманості, але про те, щоб ми почали молитися, щоб ми не
боялися давати світу свідчення нашим життям, відкрите свідчення, свідчення
стилю життя. Бо в Круціяті визволення Людини йдеться про християнське життя, про свободу людини, а не тільки про питання
:”можна” чи “не можна”; чи хтось повинен чи не повинен бути в Круціяті
Визволення Людини, тому, що виконує якусь функцію в Домашній Церкві. Це питання
про те, чи ти хочеш бути вільним, чи ти хочеш жити без брехні і страху.
Тільки Христос може тебе
визволити. Якщо ти сам відчуєш це визволення, то прийди і будь одне ціле з нами
в Круціяті Визволення Людини. Прийди і досвідчи цього. Запрошую тебе з усього
серця.
Переклад з польської: Вероніка Ходаківська
* Переклад
зроблено з: Krucjata Wyzwolenia
Człowieka – walka o twoją wolność, в „Domowy Kościół. List do wspólnot rodzinnych” № 127, вересень-листопад 2012, с. 31-41.