XIV Всеукраїнське Паломництво Круціяти Визволення Людини

Парафія Божого Милосердя

24-25 жовтня 2015

         Вінниця        


Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! 
(Лк 6, 36)

Дорогий Брате, дорога Сестро!

Від щирого серця запрошуємо Вас на спільне пережиття ХІV Всеукраїнського Паломництва Круціяти Визволення Людини, яке відбудеться в санктуарії Божого Милосердя у Вінниці 24-25 жовтня 2015 року.

За велінням папи Франциска уже 8 грудня 2015 р. в Церкві розпочнемо святкування Року Милосердя. Головна думка цього Року – наказ Нашого Спасителя: Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! (Лк 6, 36, булла Misericordiae Vultus). Саме ці слова стали інспірацією у виборі теми XIV Паломництва КВЛ. Переживаючи його у Санктуарії Божого Милосердя хочемо духовно приготуватися до цього «року благодаті від Господа» (Лк 4,19).

В цьому світлі будемо роздумувати над зв’язком між вільністю Божої Дитини а її відносинами до Бога-Отця. Саме з цих фундаментальних відносин випливають відповідні родинні та суспільні стосунки, а занедбання в тій сфері, є основною причиною зневолень та залежностей людини.

Дуже близько пов’язані між собою такі поняття як: Батько - Батьківщина, відновлення ролі батька - турбота про Батьківщину, вільність Божих Дітей - вільність Батьківщини. Напередодні виборів в нашому суспільстві ця тема стає ще більш актуальною. Надіємося, що участь у Паломництві не перешкодить нам у виконанні громадянського обов’язку, а буде особливою мобілізацією до молитви за Батьківщину та до сумлінної праці заради її повного визволення від всього «що принижує людську гідність, принижує звичаї здорового суспільства, що часом може аж загрожувати його існуванню і спільному добру» (Слова Св. Йоана Павла ІІ )

Як завжди, запрошуємо бажаючих, під час Хресної Дороги, дати свідчення про свій досвід визволення. Будемо вдячні за свідчення пов’язані з темою Паломництва.  Сподіваємося, що також не забракне тут відгуків та свідчень з різних проведених ініціатив, особливо tato.net.

Тих, хто не матиме змоги особисто взяти участь в Паломництві, запрошуємо до участі за посередництвом Радіо Марія на хвилях ефіру та на інтернет сторінці.

Для кращої підготовки до Паломництва та плідної участі в ньому, заохочуємо прочитати вибрані фрагменти з документів папи Франциска булла: „Misericordiae Vultus” та енцикліка Laudato Si 222-231

                                                                                                                                                                                                                                  

(-) О. Павел Росса Модератор КВЛ
в Кам’янець-Подільській дієцезії

Центр Євангелізації Світло-Життя в Гвардійську, 1 вересня 2015р.

Для кращої організації Паломництва просимо повідомити про свою участь!

О. Ярослав Гонсьорек  +380676258732, о. Павел Росса +380972657312,

або Барбара +380974656801, e-mail: oazaukraina@mail.ru

Організатор:  Дієцезіальна Дияконія Визволення

ПРОГРАМА

Субота 24 жовтня 2015

10⁰⁰           Зустріч паломників

10³⁰           Початок Паломництва, привітання, молитва

10⁴⁵           Конференція на тему: «Милосердні як Отець»

11²⁰                       Свідчення і доповіді ініціатив милосердя і визволення - І ч.

12⁰⁰           Ангел Господній i роздуми (медитація) текстів енцикліки Laudato Si

12³⁰           Слово про Круціяту Визволення Людини

12⁵⁰           Свідчення і доповіді ініціатив милосердя і визволення - ІІ ч.

13³⁰           Обід

15⁰⁰           Коронка до Божого Милосердя

                   Хресна Дорога зі свідченнями про визволення (можливість сповіді)

17⁴⁵                       Приготування до Літургії

18⁰⁰           Євхаристія

(можливість складання декларацій Круціяти Визволення Людини)

19³⁰           Вечеря

21⁰⁰           Євангелізаційний концерт «У міці Святого Духа»

Для бажаючих – відкриті збори АА; Al-Anon

24⁰⁰           Нічна адорація Пресвятих Дарів (можливість заступницької молитви, нічлігу)

Неділя 25 жовтня 2015 року 

7⁰⁰              Сніданок

8⁰⁰              Служба Божа на завершення Паломництва

9³⁰              Зустріч Дияконії Визволення

Тексти для кращої підготовки до Паломництва КВЛ:

Енцикліка “Laudato Si” ‒ вибрані  фрагменти для духовної підготовки до Паломництва Круціяти Визволення Людини

222.     Християнська духовність пропонує альтернативний спосіб розуміння якості життя та заохочує до пророчого та контемлятивного стилю життя, здібного до глибокої радості
та позбавленого страху, характерного для споживацтва. Важливо повернутися до давнього навчання, присутнього у різних релігійних традиціях, також і у Біблії. Йдеться про принцип: «менше означає більше». Дійсно, постійне прагнення шукати все нових можливостей громадити блага не дозволяє серцю зосередитись та заважає насолоджуватись кожною миттю, усім, що ми маємо. Важливіше, натомість, духом радісним зуміти побачити те, що ми насправді маємо. Цього може бути небагато, однак це відкриє нам значно більші можливості зрозуміти себе та реалізуватись як особистість. Християнська духовність пропонує розвивати чесноту стриманості, а також здібність радіти з малих речей, котрі ми маємо. Це повернення до простоти, котра дозволяє нам зупинитись і побачити те, що є малим, а також подякувати за можливості, які пропонує нам життя. Це вчить нас не прив’язуватись до них, а також не засмучуватись, якщо ми чогось не маємо; це допомагає уникати динаміки панування та гонитви за насолодами.

223      Стриманість, котру ми переживаємо вільно і свідомо, звільняє нас. Таке життя не є гіршим або менш інтенсивним. Навпаки, це спосіб жити життям повним. Насправді, ті, хто більше насолоджуються життям і краще переживають кожну хвилину, це ті, що не хочуть вибирати тут і там, неустанно шукаючи того, чого не мають. Вони на власному досвіді дізнаються, що означає цінувати кожну людину і кожну річ, вчаться пізнавати найпростіші речі і насолоджуватися ними. Таким чином, вони можуть скоротити незадоволені потреби, а також зменшити одержимість ними і неспокій. Можна мати небагато, проте жити інтенсивно, особливо, коли ми можемо відкрити для себе інші задоволення і знайти втіху в братерських зустрічах, служінні, розвитку своїх харизматів, в музиці та мистецтві, у поєднанні з природою та молитві. Щастя означає знати, як обмежити деякі потреби, які тільки пригнічують нас, і залишатися відкритим для багатьох різних можливостей, які життя може запропонувати.

224.     Стриманість і покора не бралися до уваги в минулому столітті. Але коли повсюдно послаблюється практикування якоїсь чесноти в особистому і суспільному житті, як правило, це призводить до різного роду дисбалансу, в тому числі й екологічного. Ось чому вже недостатньо говорити лише про цілісність екосистем. Ми повинні говорити про цілісний підхід до людського життя, необхідність підтримки і об‘єднання всіх великих цінностей. Втрата людиною покори, підсилена можливістю абсолютного, без будь-яких обмежень, панування, може призвести лише до шкоди суспільству і навколишньому середовищу. Непросто розвивати цю здорову покору і радісну стриманість, якщо вважаємо себе самодостатніми, якщо виключаємо Бога з нашого життя, аби замінити Його нашим власним «ego», якщо думаємо, що самі можемо визначати, що добре, а що погано.

225.     З іншого боку, ніхто не може виховати у собі стриманість і задоволення життям, не будучи в мирі з самим собою. Правильне розуміння духовності полягає в розширенні нашого розуміння миру. Це набагато більше, ніж просто відсутність війни. Внутрішній мир тісно пов'язаний з турботою про довкілля і про загальне благо, адже якщо він переживається по‑справжньому, то це знаходить своє відображення в збалансованому способі життя і у здатності дивуватися, яка веде нас до глибшого розуміння життя. Природа сповнена слів любові, але як ми можемо слухати їх на тлі постійного шуму, неспокою та неврівноваження, або ж культу поверховості? Багато людей сьогодні переживають глибоку нестабільність, яка змушує їх діяти гарячково та відчувати себе зайнятими і в постійному поспіху. Це, в свою чергу, призводить до того, що вони не дбають про почуття та інтереси інших, що також впливає на ставлення до навколишнього середовища. Інтегральна екологія вимагає, аби ми знайшли час на відновлення мирної гармонії з творінням, на роздуми про наше життя і наші ідеали, і на споглядання Творця, Який живе серед нас й у тому, що нас оточує, і чия присутність «не повинна бути надумана, але віднайдена, розкрита». [155]

226.     Ми говоримо про певний стосунок серця, переживання усього зі спокійною уважністю, про здатність бути цілковито присутнім перед кимось, не думаючи про те, що буде потім, про прийняття кожної хвилини як дару від Бога, який має бути прожитий в повній мірі. Ісус навчав нас такого стосунку, коли закликав споглядати польові лілеї і птахів у повітрі, або ж, коли, помітивши багатого молодого чоловіка і дізнавшись про його занепокоєння, «поглянув на нього з любов’ю» (Мк 10, 21). Він умів бути цілковито присутнім перед кожною людиною і кожним створінням, і у такий спосіб вказав нам шлях до подолання хворобливого неспокою, що робить нас поверхневими, агресивними і невгамовними споживачами.

227.     Одним з виразів такого стосунку є момент, коли ми зупиняємося і складаємо подяку Богові до і після їжі. Я прошу всіх віруючих  повернутися до цього гарного і змістовного звичаю. Цей момент благословення, хоч і короткого, нагадує нам про нашу залежність від Бога; він збільшує наше почуття вдячності за дари творіння; він є виразом пошани до тих, хто своєю працею забезпечив нас цими дарами; і підтверджує нашу солідарність з найбільш нужденними.

V.    Громадянська і політична любов

228.     Турбота про довкілля є частиною способу життя, який включає в себе здатність до спілкування та співіснування. Ісус пригадав нам, що Бог є нашим спільним Отцем, і це робить нас братами і сестрами. Братська любов може бути тільки самовіддана, ніколи не може бути нагородою іншим за те, що вони зробили чи — як можемо сподіватися — зроблять для нас. Ось чому справді можливо любити своїх ворогів. Та ж сама самовідданість надихає нас любити і приймати вітер, сонце і хмари, хоч ми і не можемо їх контролювати. Таким чином, можемо говорити про «загальне братерство».

229.     Нам необхідно віднайти впевненість, що ми потрібні один одному, що ми несемо спільну відповідальність за інших та за увесь світ, і що бути добрим і чесним ‒ варто. Занадто довго ми залишалися в стані моральної деградації, насміхаючись з етики, добра, вірності, чесності. Настав час визнати, що ця безтурботна поверховість не зробила нам нічого доброго. Таке руйнування основ суспільного життя призводить до взаємного протистояння в ім'я захисту власних інтересів. Це призводить до появи нових форм насильства і жорстокості, а також перешкод для розвитку справжньої культури охорони навколишнього середовища.

230.     Приклад святої Терези з Лізьє закликає нас практикувати малий шлях любові так, щоб не пропустити момент для доброго слова, посмішки, кожного маленького жесту, що сіє мир і дружбу. Інтегральна екологія складається також з простих щоденних вчинків, що порушують логіку насильства, експлуатації та егоїзму. Зрештою, світ нестримного споживання у той же час є світом знущання над життям у всіх його формах.

231.     Любов, сповнена невеликих жестів взаємної турботи, має також громадянську і політичну складову,і проявляється у всіх видах діяльності, спрямованих на побудову кращого світу. Любов до суспільства і праця для загального блага є досконалою формою любові, яка впливає не тільки на відносини між людьми, але й «на макровідносини: соціальні, економічні і політичні». Ось чому Церква запропонувала світові ідеал «цивілізації любові».Соціальна любов є ключем до справжньої розвитку: «Для того, щоб суспільство стало більш людяним, більш гідним людської особистості, треба цінувати любов у суспільному житті ‒ політичному, економічному і культурному ‒ і вчинити її постійною і найвищою нормою для будь-якої діяльності». У цьому контексті, поряд із важливістю маленьких щоденних жестів, суспільна любов спонукає нас до створення більш великих стратегій, які б ефективно зупинили деградацію довкілля і заохотили до «культури турботи», яка пронизує ціле суспільство. Коли ми визнаємо Божий заклик взяти участь в цих суспільних процесах, ми повинні розуміти, що це ‒ частина нашої духовності, котра є реалізацією милосердя і, таким чином, робить нас більш зрілими й освячує.

(Неофіційний переклад)

 

Булла «Misericordiae Vultus» («Обличчя милосердя») ‒ вибрані  фрагменти для духовної підготовки до Паломництва Круціяти Визволення Людини

8.  З поглядом, утвердженим в Ісусі та на Його милосердному обличчі, ми можемо заглибитися в любов Пресвятої Трійці. Місією, яку Ісус отримав від Отця, було об’явлення таємниці Божої любові у її повноті. «Бог є Любов» (1 Йн 4, 8.16), проголошує ‒ перший і єдиний на сторінках Святого Письма ‒ євангелист Йоан. Ця любов уже тоді була можливою, очевидною, відчутною в усьому житті Ісуса. Його особа ‒ ніщо інше як тільки любов. То любов, яка дає себе задарма. Стосунки Ісуса з тими, хто Його оточував, показують щось виняткове і неповторне. Знаки, які Він чинить насамперед стосовно грішників, бідних, виключених, хворих і стражденних, характеризуються милосердям. Все в Ньому говорить про милосердя. Немає в Ньому чогось, що було би позбавлене співчуття.

Ісус, перед численним людом, що йшов за Ним, бачачи, які вони були змучені та втомлені, дезорієнтовані й позбавлені провідника, відчув у глибині серця сильне співчуття до них (пор. Мт 9, 36). Міццю саме цієї співчутливої любові Він зцілив хворих, яких до Нього приносили (пор. М 14, 14), а також кількома хлібами й рибами нагодував натовп досита (пор. Мт 15, 37). Тим, що зворушувало Ісуса за різних обставин, було не що інше як милосердя, завдяки якому Він читав у серцях своїх співрозмовників, даючи їм відповіді, які торкалися їхніх найістинніших потреб. Таким само чином, коли Ісус зустрів удову з Наїна, чийого сина несли до гробу, ‒ відчув велике співчуття через щемний біль заплаканої матері, й повернув їй сина, воскрешаючи його з мертвих (пор. Лк 7, 15). Після звільнення біснуватого в Геразинському краю Він довіряє йому таку місію: «Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою» (Мк 5, 19). Також і покликання Матея вписується в цей горизонт милосердя. Коли Ісус проходив повз митницю, Його погляд зустрівся з поглядом Матея. Це був погляд, повний милосердя, яке прощало гріхи цього чоловіка, а також, долаючи опір інших учнів, вибрало його, грішника й митаря, аби став одним із Дванадцятьох. Святий Беда Шановний, коментуючи цю євангельську сцену, написав, що Ісус поглянув на Матея з «почуттям любові і вибрав його»: miserando atque eligendo. Ці слова завжди мене вражають, тому я вибрав їх своїм єпископським девізом.

9.  (…) Слухаймо насамперед слова Христа, який представив милосердя як ідеал життя і як критерій достовірності нашої віри. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5, 7). Це блаженство, яке має стати для нас натхненням у цьому Святому Році.

Як можна помітити, милосердя у Святому Письмі ‒ це слово-ключ, яке вказує на діяння Бога щодо нас. Він не обмежується підтвердженням своєї любові, але робить її видимою і відчутною. Любов же не може бути тільки абстрактним словом. За самою своєю природою вона становить конкретне життя: це наміри, поведінка, позиції, які ми займаємо у щоденності. Милосердя Бога це Його відповідальність за нас. Він почувається відповідальним, тобто прагне нашого блага і хоче бачити нас щасливими, сповненими радості й миру. Саме на цій довжині хвилі має перебувати допасована і зорієнтована милосердна любов християн. Так, як любить Отець, так само повинні любити й сини. Як Він є милосердний, так і ми покликані, щоб бути милосердними: одні щодо інших.

13.Хочемо жити цим Ювілейним Роком у світлі слова Господнього: милосердні як Отець. Євангеліст нагадує вчення Ісуса, який каже: «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний» (Лк 6, 36). Це життєва програма, вона важка, але водночас багата на радість і мир. Наказ Ісуса звернений до тих, хто слухає Його голос (пор. Лк 6, 27). Аби бути здатними до милосердя, ми повинні насамперед налаштуватися на слухання Слова Божого. Це означає поновне відкриття цінності тиші, аби могти медитувати над словом, що звернене до нас. У цей спосіб буде можливою контемпляція [молитовне споглядання] Божого милосердя і прийняття його як власного стилю життя.

15.Цього Святого Року ми зможемо пізнати відкриття сердець до всіх тих, хто живе у найбільш безнадійних життєвих периферіях, що їх так часто світ створює драматичним чином. Скільки ж ситуацій невпевненості й страждання у нинішньому світі! Скільки ж ран на тілі багатьох, які вже не мають більше голосу, бо їхній крик ослаб і згас через байдужість багатих народів. У цей Ювілей Церква стане ще сильніше покликана лікувати ці рани, обмивати їх оливою потішення, перев’язувати милосердям і лікувати їх солідарністю й належною увагою. Не впадаймо в байдужість, яка принижує, у звичку, яка присипляє духа й не дозволяє відкрити новизну, в цинізм, який нищить. Розплющмо наші очі, аби побачити біду світу, рани так багатьох братів і сестер, позбавлених гідності. Відчуймо себе провокованими, чуючи їхнє волання про допомогу. Наші руки нехай потиснуть їхні руки, притягнімо їх до себе, аби вони відчули тепло нашої присутності, приязні й братерства. Нехай їхній крик стане нашим, так щоб ми разом зламали бар’єр байдужості, яка часто царює владним чином, аби приховати лицемірство та егоїзм.

Моє гаряче побажання ‒ щоб християни продумали за час Ювілейного Року учинки милосердя щодо тіла і щодо духа. Це буде спосіб обудити наше сумління, часто приспане перед лицем драми убогості, а також уможливить нам щораз глибше входження у серце Євангелія, де вбогі привілейовані для Божого милосердя. Проповідь Ісуса представляє ці вчинки милосердя, аби ми могли пізнати, чи живемо як Його учні, чи ні. Відкриймо наново учинки милосердя щодо тіла: нагодувати голодних, напоїти спраглих, одягнути нагих, подорожніх у дім прийняти, в’язнів утішати, хворих відвідувати, померлих ховати. І не забуваймо про вчинки милосердя щодо духа: у сумнівах давати добру пораду, невмілих навчати, грішних напоумлювати, пригнічених утішати, кривди терпеливо зносити, образи охоче прощати, молитися за живих і померлих.

Ми не можемо втекти від слів Господа, бо ж то на їх підставі ми будемо суджені: чи дали їсти тому, хто голодний, чи дали напитися тому, хто спраглий, чи прийняли подорожнього в дім і чи вдягнули нагого, чи мали час, аби бути з хворим і в’язнем (пор. Мт 25, 31-45). Подібно також із нас спитають, чи ми допомогли вийти з сумнівів, які роблять так, що людина починає боятися, і стають джерелом самотності; чи були ми здатні подолати неосвіченість, у якій живуть мільйони осіб, а насамперед діти, позбавлені доконечної допомоги, аби вийти з бідності; чи були ми близько біля того, хто самотній і пригнічений; чи прощали тому, хто нас образив, і чи відкинули кожну форму образ і ненависті, яка провадить до насильства; чи були ми терпеливі, як Бог, який так сильно терпеливий щодо нас; і, зрештою, чи ми ввіряли Господу в молитві наших братів і сестер. У кожному з цих «найменших» присутній сам Христос. Його тіло стає знову видимим як замучене, зранене, бичоване, зголодніле, гнане,… аби ми могли його розпізнати, торкнутися й турботливо допомогти. Не забуваймо про слова св. Йоана від Хреста: «Надвечір тебе судитимуть з любові».

16.У Євангелії від св. Луки ми знаходимо ще один важливий аспект переживання Ювілею з вірою. Євангелист оповідає, що Ісус у шабат повернувся до Назарета і, за своїм звичаєм, подався до синагоги. Там Його попросили прочитати уривок зі Святого Письма та прокоментувати його. Вибраний фрагмент походив із Книги пророка Ісаї, де було написано: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління» (Іс 61, 1‑2а). «Рік благовоління» ‒ рік милосердя: саме це оголошене нам Господом, і цим прагнемо жити. Цей Святий Рік несе з собою багатство місії Ісуса, яке відлунює в словах Пророка: занесли слово і жест потіхи бідним, оголосити свободу тим, хто став в’язнем нових форм невільництва новочасного суспільства, повернути гідність тим, хто був її позбавлений. Провіщення Ісуса стає знову видимим у відповідях віри, що їх християни повинні давати через особисте свідчення. Нехай нас супроводжують слова Апостола: «Хто чинить діла милосердя, нехай чинить це з радістю» (Рим 12, 8).

19.Слово прощення нехай дістанеться всіх, а заклик пережити милосердя нехай нікого не залишить байдужим. Своє запрошення навернутися я зі ще більшою інтенсивністю скеровую до тих, хто перебуває далеко від Божої благодаті з огляду на спосіб, у який живе. Особливим чином я думаю про тих чоловіків і жінок, які належать до злочинних груп, хоч би які вони були. Заради вашого блага прошу вас змінити життя. Прошу вас в ім’я Сина Божого, який хоч і боровся з гріхом, та ніколи не відкинув грішника. Не впадайте у страхітливу пастку думати, що життя залежить від грошей, і що перед ними усе стає позбавлене цінності й гідності. Це лиш ілюзія. Ми не заберемо грошей із собою по смерті. Гроші не дадуть нам справжньої радості. Насильство, вжите для здобуття грошей, з яких капає кров, не зробить людину ні сильною, ні безсмертною. Для всіх, раніше чи пізніше, настане суд Божий, від якого ніхто не зможе втекти.

Цей самий заклик нехай дістанеться людей, які підтримують корупцію чи беруть у ній участь. Ця гнила рана суспільства ‒ тяжкий гріх, що волає до неба, оскільки вціляє у самі основи особистого та суспільного життя. Корупція не дозволяє дивитись у майбуття з надією, оскільки у своїй нещадності й жадобі нищить задуми слабких і розчавлює найбідніших. Корупція ‒ це зло, яке вкорінюється у повсякденних жестах задля того, аби потім розростися в публічні скандали. Корупція ‒ це уперте тривання в гріху, який прагне замінити Бога на ілюзію грошей як форми влади. Це діло тьми, підтримуване підозріливістю й інтригами. Corruptio optimi pessima (коли найкраще розтлівається, воно стає найгіршим), слушно казав св. Григорій Великий, аби показати, що ніхто не може почуватися стійким щодо цієї спокуси. Аби відсунути її з особистого на суспільного життя, обов’язково потрібні розсудливість, вірність, прозорість, поєднані з відвагою відкритості. Якщо відкрито не борються з корупцією, то раніше чи пізніше стають її спільником, і вона нищить того, з ким це стається.

Власне, це відповідний час для зміни життя! Це час, аби дозволити торкнутися свого серця. Перед лицем скоєного зла, навіть у разі тяжких злочинів, настає мить вислухати плач людей неповинних, у яких украли майно, гідність, почуття, саме життя. Залишатися на шляху зла ‒ це тільки шлях обману й суму. Істинне життя ‒ принципово інакше. Бог не втомлюється, тримаючи руку простягненою. Він завжди готовий вислухати, і я також готовий, як і мої брати Єпископи і Священики. Достатньо лиш прийняти запрошення навернутися і підкоритися справедливості, коли Церква пропонує милосердя.

(Неофіційний переклад)