релігійне виховання дітей в польських і українських
сім'ях[1]
Релігійне виховання є одним із найактуальніших питань, яке сьогодні можна
почути. Це поняття можна розуміти по-різному, у вузькому чи широкому
значенні. Виховання – дуже складний процес, який вимагає від батьків не
тільки знання теорії релігійного виховання дітей; він, у першу чергу, полягає
на тому, щоб показати дітям теорію на практиці. Змінюється світ, а разом із
ним – підхід до виховання. Одночасно з розвитком технології впроваджуються
всілякі методи, інструменти та засоби, які мають допомогти більш широкому
розумінню розвитку дитини.
Виховання відбувається в різних сферах нашого життя, тому ми можемо
говорити про виховання моральне, естетичне, інтелектуальне, фізичне й
релігійне. У житті кожної людини дуже багато залежить від
виховання. За словами Беати Кшесіньської-Жах, природним середовищем і
першим навчальним закладом, які впливають на дітей і молодь, створюють умови,
що сприяють розвитку або гальмують його, є, передусім, сім'я. Вона має значний
вплив на поведінку людей, їхнє ставлення до інших, до світу, до системи норм і
моделей поведінки[2].
Батьки від початку передають своїм дітям
певні погляди, особливості, ідеї, цінності; батьки є для дитини першими
і найважливішими вчителями, вони допомагають пізнавати світ, готують до
самостійного життя в суспільстві. Основне
завдання батьків полягає на створенні атмосфери миру, поваги та любові до Бога
й ближнього, яка буде служити суспільству та індивідуальному вихованню дітей[3].
Йоан Павло II в апостольському повчанні про завдання християнської родини в
сучасному світі «Familiaris Consortio»
говорить, що сім'я є «першою й незамінною школою суспільного життя, прикладом і
водночас стимулом для ширших суспільних відносин у дусі поваги, справедливості,
діалогу та любові»[4].
Сім'я – це велика доброта, щастя, особливий храм, де фундаментальним елементом
сімейного й подружнього життя є любов. Це в сім'ї дитина вчиться
піклуватися про інших, вчиться безумовної та жертовної любові; там передаються
моральні, естетичні, соціальні та духовні цінності, необхідні для правильного
розвитку дитини. Сім'я є джерелом релігійного виховання дітей, тому найважливішим
обов'язком батьків є не тільки
формування волі, розуму, тіла, але і душі. Виховання без релігії ніколи
не буде задовільним і повним[5]. Релігія формує серце і душу
дитини. «У родині, наче в домашній Церкві, батьки власним словом і прикладом
мають бути для своїх дітей першими проповідниками віри і плекати в кожній
дитині її покликання, яке полягає в цьому, що вони мають бути для себе і для
своїх дітей свідками віри і любові до Господа»[6].
Батьки у релігійному вихованні повинні зробити все можливе, щоб зміцнити віру і
релігійні почуття, такі, як любов до Бога, відданість, вдячність та слухняність
волі Божій. «Родина виконує свою місію звіщення Євангелії передусім через
виховання дітей. Словом і прикладом, щоденним спілкуванням і рішеннями, батьки
вчать свою дитину справжньої свободи, яка здійснюється завдяки безкорисливому
дарові себе самого та поглиблює повагу до інших, наставляє на сердешну злагоду,
діалог, щиру службу й солідарність, прищеплює почуття справедливості й усі інші
чесноти, які допомагають приймати життя як дар. Виховна робота християнських
батьків повинна розвивати у дітей віру й допомагати їм виконувати отримане від
Бога призначення. У межах своєї виховної місії батьки мають словом і свідченням
пояснити дітям істинний сенс страждання і смерті: вони спроможні це зробити,
якщо помічатимуть усі знаки страждання навколо себе, а ще більше, якщо
спроможуться на сердечність, опікунство і співчуття до хворих і старих у власній
родині»[7].
Отже, релігійне виховання повинно бути основою всього життя дитини, щоб воно
було спрямоване не лише на пізнання Бога, а й на глибоке закорінення в серці й
волі.
Спостерігаючи за найближчим
середовищем, у якому ми живемо, розвиваємося, можна побачити, що останнім часом
повстає та діє безліч спільнот і релігійних груп, в яких беруть у
часть діти, молоді люди і навіть цілі сім'ї. Однією з таких спільнот є Рух Світло-Життя, заснований у 50-х роках ХХ століття в Катовіцькій дієцезії (Польща) Франциском Бляхницьким. Рух цей, відомий також під назвою «оаза», об'єднує мирян, священників, черниць, молодь, дітей, а також подружжя. Гілкою цього руху є Домашня Церква, що пропонує дорогу формації подружжям, які перебувають у сакраментальному шлюбі, запрошуючи їх будувати спільноту віри, надії та любові. Ця спільнота є для батьків місцем, де вони можуть зростати у вірі, навчитися ставити Бога на перше місце, відкривати і ділитися дарами, якими вони були самі обдаровані, мають можливість духовного зростання, а також стають учасниками ділення досвідом у питанні виховання дітей. І тут ви можете задати собі питання: яке значення для релігійного виховання дітей має участь у Домашній Церкві? Для цього в 2017-2018 рр проводилося дослідження, метою якого було показати значення участі в Домашній Церкві для релігійної виховання дітей. Дослідження були проведені серед подружніх пар із Домашньої Церкви, що належать до різних дієцезій Польщі та України. В Україні більшість подружніх пар походили з Кам'янець-Подільської, Київсько-Житомирської та Львівської дієцезій, а в Польщі – з Катовіцької, Краківської, Ельблонгської, Пельплінської, Перемишльської і Гданської. У дослідженні взяло участь 110 осіб, у тому числі 56 осіб з Домашньої Церкви в Польщі й 54 особи з Домашньої Церкви в Україні. Вони поділилися тим, яке, на їхню думку, значення для релігійного виховання дітей має участь у Домашній Церкві. Інструментом дослідження було анкетне опитування з 29 запитань. Анкета складалася з 3-х частин. Перша частина охоплювала метрику: вік, стать, місце проживання, освіту, кількість дітей та їхній вік. Друга частина анкети включала питання, що стосувалися загальної концепції виховання. Третя частина торкалася конкретних питань щодо Домашньої Церкви. У дослідженні взяла участь також молодь, яка поділилася своїм свідченням про те, як участь батьків вплинула на їхнє життя і вибори.
часть діти, молоді люди і навіть цілі сім'ї. Однією з таких спільнот є Рух Світло-Життя, заснований у 50-х роках ХХ століття в Катовіцькій дієцезії (Польща) Франциском Бляхницьким. Рух цей, відомий також під назвою «оаза», об'єднує мирян, священників, черниць, молодь, дітей, а також подружжя. Гілкою цього руху є Домашня Церква, що пропонує дорогу формації подружжям, які перебувають у сакраментальному шлюбі, запрошуючи їх будувати спільноту віри, надії та любові. Ця спільнота є для батьків місцем, де вони можуть зростати у вірі, навчитися ставити Бога на перше місце, відкривати і ділитися дарами, якими вони були самі обдаровані, мають можливість духовного зростання, а також стають учасниками ділення досвідом у питанні виховання дітей. І тут ви можете задати собі питання: яке значення для релігійного виховання дітей має участь у Домашній Церкві? Для цього в 2017-2018 рр проводилося дослідження, метою якого було показати значення участі в Домашній Церкві для релігійної виховання дітей. Дослідження були проведені серед подружніх пар із Домашньої Церкви, що належать до різних дієцезій Польщі та України. В Україні більшість подружніх пар походили з Кам'янець-Подільської, Київсько-Житомирської та Львівської дієцезій, а в Польщі – з Катовіцької, Краківської, Ельблонгської, Пельплінської, Перемишльської і Гданської. У дослідженні взяло участь 110 осіб, у тому числі 56 осіб з Домашньої Церкви в Польщі й 54 особи з Домашньої Церкви в Україні. Вони поділилися тим, яке, на їхню думку, значення для релігійного виховання дітей має участь у Домашній Церкві. Інструментом дослідження було анкетне опитування з 29 запитань. Анкета складалася з 3-х частин. Перша частина охоплювала метрику: вік, стать, місце проживання, освіту, кількість дітей та їхній вік. Друга частина анкети включала питання, що стосувалися загальної концепції виховання. Третя частина торкалася конкретних питань щодо Домашньої Церкви. У дослідженні взяла участь також молодь, яка поділилася своїм свідченням про те, як участь батьків вплинула на їхнє життя і вибори.
Батьки на запитання про те, чим для них є релігійне виховання, найчастіше
відповідали, що воно асоціюється з Богом, молитвою, вірою та свідченням,
а також із Церквою. Можна було
побачити багато інших відповідей, але враховуючи найбільш часті варіанти, можна
сказати, що релігійне виховання – це, передусім, різного виду діяльність, спрямована на те, щоб довести до
глибшого пізнання Бога, вміння розпізнати
Бога в кожній людині, встановлення щирих
і глибоких відносин з Богом у молитві, відчуття
присутності Бога в повсякденному житті, свідчення про Ісуса в школі, на роботі,
серед друзів. Згідно з даними дослідження, релігійне виховання – це,
перш за все, виховання до любові.
Інше питання, на яке повинні були відповісти батьки, стосувалося того, що,
на їхню думку, є найбільш важливим у релігійному вихованні. Більшість
опитаних батьків вважає, що найголовніше в релігійному вихованні дітей - це духовність,
доктрина, тобто знання про Бога, і поведінка, що відповідає вимогам християнської
релігії; таку відповідь вибрали 97,5-82,5% жінок і 92,9-85,7% чоловіків з Домашньої
Церкви. Зазначали важливість у релігійному вихованні також культу, зустрічі
з живим Богом, релігійних почуттів чи щирих відносин з Ісусом, а також
містицизму.
Наступне питання, звернене до батьків з Домашньої Церкви в Польщі та
Україні – це питання про те, як батьки передають своїм дітям знання про Бога. До
найважливіших способів можна віднести розмову про Бога; оскільки батьки є
першими вихователями своїх дітей, вони повинні з раннього дитинства розповісти про
Бога. Інший спосіб – це спільна молитва, на якій дитина вчиться відносинам
з Ісусом. Важливо також читати з дітьми Святе Письмо, яке допомагає їм
пізнати Бога та історію Ісуса. Одним із важливих способів передачі правди
про Бога є Євхаристія, читання релігійних книг, реколекції, різні види богослужіння,
вивчення історії святих, традиції та святкові звичаї. Не менш важливим є також особистий приклад,
адже маленька дитина часто вчиться, наслідуючи своїх батьків. Батьки
можуть також передавати знання про Бога, співаючи з дітьми релігійні пісні,
дивлячись фільми або мультфільми на релігійні теми.
Були також питання про те, які цінності найбільш важливі
в релігійному вихованні дітей. Часто зустрічалася відповідь, що
найважливішою цінністю в релігійному вихованні дітей є живі стосунки з Богом,
відповідальність, віра, надія, любов і прагнення святості; таку відповідь дали 85,0-30,0%
матерів і 64,3-21,4% батьків із Домашньої Церкви. Всі названі цінності
мають важливе значення в релігійному
вихованні дітей, однак найважливіше – це досвід присутності живого Бога, адже
якщо Бог на першому місці, то всі інші цінності знаходитимуться на потрібному
місці, вони будуть доповнюватися. Бог і сім'я є свого роду фундаментом для
інших цінностей.
Дослідження показують, що участь у Домашній Церкві, почуття спільноти, яке
вона дає, має велике значення для релігійного виховання дітей. З іншого боку
11,4-14,3-% матерів і 56,7-4,8% батьків говорять, що участь у Домашній Церкві допомагає
зав’язати відносини з іншими дітьми, які
визнають подібні цінності, є для дітей прикладом релігійного життя, дає
можливість обміну досвідом виховання з іншими сім'ями, допомагає в релігійному
вихованні дітей, є способом формування всієї сім'ї, допомагає поглибити
відносини з Богом, стає для дітей свідченням віри, діти ростуть у спільноті
живої Церкви. Домашня Церква мобілізує до праці над собою та є оптимальним
середовищем, в якому вся сім'я може
рости у вірі. Це спосіб життя, яким просякаються діти. З іншого боку,
2,9% жінок і 4,8% чоловіків вважають, що Домашня Церква також дозволяє розв’язати
багато проблем, є прикладом того, що поглиблення віри триває ціле життя, дозволяє
здобути новий досвід, дає змогу отримати знання про релігійне виховання; діти бачать
відповідні взірці, які зможуть використати в зрілому віці, бачать, що Бог є важливим
у житті, вчаться конкретним чином виражати віру, поглиблюють її, а також
вчаться бачити Церкву як місце природного людського зростання особи. Участь у Домашній Церкві зміцнює
батьківську компетентність, дає можливість молитися разом; батьки та їхні діти
вчаться жити в спільноті, це сприяє духовному зростанню сімей, а також допомагає зміцнити єдність подружжя, передавати
й поглиблювати християнські цінності.
Результати досліджень показують також, що участь у Домашній Церкві впливає
на прийняття дітьми різних рішень у житті. Про те, як участь батьків у Домашній
Церкві вплинула на її життя й вибори, пише Вероніка: „Мої батьки належать до
Домашньої Церкви вже більше 25 років, тобто від самого початку її існування в
Україні. Вони часто розповідали про те, як пережили свої перші реколекції в
Польщі; це настільки їх надихнуло, що вони вирішили заснувати цей рух в
Україні, щоб інші родини теж могли
зачерпнути з нього. Думаю, що Домашня
Церква допомогла нам, дітям, і батькам зростати у вірі, яку нам передали наші
предки. Я ніколи не бачила свого батька п’яним чи з чаркою в руках. Це є для
мене великим свідченням і великою радістю. Я пишаюся своїми батьками і
дякую Богові за них. Як і мої батьки, я стала членом Круціяти Визволення
Людини, думаю, що це формує мою християнську поставу і зрілість, також дякуючи
цьому я можу на щодень давати свідчення тверезого способу життя й уміння радіти
життю з Богом. Наслідуючи батьків і старших сестер, з дитинства я їздила на
реколекції, пізніше стала аніматором. І це формувало мене як християнина.
Приклад батьків є, був і буде дуже важливим елементом в житті кожної дитини;
так само було зі мною. Я вдячна Богу за о. Бляхницкого, за його відкритість на
голос Бога і за Рух Світло-Життя”[8].
Священик Каєтан ділиться тим, як участь у
Домашній Церкві його батьків вплинула на
розпізнання його покликання. «Ділячись досвідом з точки зору дорослого сина,
подружжя, яке – так, як я пам'ятаю, - з моменту мого народження було в Домашній
Церкві, я повинен зробити висновок, що членство моїх батьків у ДЦ мало великий
вплив на моє життя. Одна з речей, яку я сьогодні особливим чином ціную – це факт, що мої батьки, поки я не
закінчив 18 років, були членами Круціяти Визволення Людини. Інша справа – це
спільна сімейна молитва, за якою я сумую сьогодні, яка дозволила мені досвідчити природності
спільноти з Богом. Дуже важливим для мене було літургійне формування моїх
батьків, яке з часом переливалося на мене і моїх братів та сестер. Це батько
вчив мене, чим є свята Меса і якою великою честю для хлопця є служити Богові біля вівтаря. Я думаю, що Домашня Церква дуже
допомогла моїм батькам сформувати мене до зрілої і самостійної віри і до того,
щоб я сам зміг будувати особисті
стосунки з Богом. Завдяки своїй
прихильності до спільноти Церкви мої батьки дали мені урок справжньої служби і
безкорисливої любові, яка проявляється
в здатності давати себе іншим. Досвід
Живої Церкви в Русі Світло-Життя дуже сильно вплинув і впливає на моє
покликання, моє сприйняття і розуміння того, що таке Церква. Я вдячний
своїм батькам за всі дари, які вони мені дали, а допомогла їм у цьому Домашня
Церква”.[9]
Незалежно від того, чи подружжя є в Домашній
Церкві декілька або навіть кільканадцять років, воно завжди здатне відкривати
плоди цього часу й ділитися цими відкриттями і плодами з іншими. Батьки
показують, як багато формація в Домашній Церкві може внести в життя сім'ї та як
багато можуть навчитися від своїх батьків їхні діти. Саме таким досвідом і відкриттями
поділилися Марта і Арек з Мальборка. Вони кажуть, що в «Домашній Церкві
ми почали змінювати релігійність за звичкою
в релігійність з потреби серця. Ми відкрили, що вона може стати способом
життя. Зобов'язання, які ми маємо в Домашній Церкві, розвивають не тільки
нашу духовність, але зміцнюють і поглиблюють нашу релігійність. Свідоцтво нашого життя для дітей є основою
їхньої релігійності. Спільні молитви, участь у формаційних реколекціях,
зустрічі спільноти також розвивають релігійність наших дітей. Вона робиться
все більш свідомою і все більш впливає на їхнє життя. Ми бачимо, яку велику
роль у релігійному вихованні наших дітей грає формація в Домашній Церкві. Перш
за все, релігійність за звичкою будується на нетривкому фундаменті. У Русі
Світло-Життя релігійність будується на відносинах з Христом. Наші діти, навіть
3-річна дочка, вчаться творити свої власні відносини з Христом. Молитва не
є для них віршиком або правилом, яке
треба розказати напам’ять. Ми бачимо, наскільки важлива для дітей наша
автентичність та свідчення інших сімей зі спільноти. Наша старша дочка і син вже
самі шукають своєї спільноти, де вони можуть зростати духовно і релігійно. Вони
їздять на свої реколекції і беруть участь у подіях Руху Світло-Життя. Неймовірним є бачити, як діти починають будувати своє
релігійне життя свідомо і відповідально. Для нашої трирічної дочки Ісус є особою, з якою можна поговорити, подякувати, попросити, вибачитися або занести
і показати малюнок. Домашня Церква – це спосіб життя, тому впливає на всіх
членів сім'ї».[10]
За даними досліджень, участь у
Домашній Церкві має велике значення для
релігійного виховання дітей. Належати до
ДЦ означає бути частиною спільноти,
яка надає велике значення духовному
зростанню своїх членів, тобто сім'ї. Основна мета – розвиток духовності
подружжя і прагнення святості; такий підхід є основою духовності й релігійності
дітей. Інший аспект – у спільноті набагато легше, ніж самому, досягти своїх
цілей. Діти мають можливість отримати відповідні зразки, щоб використовувати їх
у майбутньому, досліджувати і пізнавати християнські цінності; передусім же діти
зростають у спільноті живої Церкви, яка
приносить у майбутньому, як можна було побачити з досліджень, добрі плоди[11].
Автор: Мар'яна Koрдек
Академія Ігнатянум в Кракові,
педагогічний факультет,
Інститут педагогічних наук
Література:
1. Б. Кшесіньська- Жах,
Педагогіка сім'ї, Бялисток, с.
25.
2. М.
П. Сахній. Сім’я як духовний та моральний
центр виховання дитини у філософсько-педагогічній концепції Івана Павла ІІ,
с. 119.
3. Іоанн
Павло II, Апостольське Повчання про
завдання християнської родини в сучасному світі «Familiaris Consortio»,"
Ватикан 1981, № 43.
4. В.
Кондзьолка, Діалог - джерело виховання в
сім'ї, Краків 2012, с. 16-17.
5. Другий
Ватиканський Собор, Догматична
конституція про Церкву, 1968, № 11.
[1]Стаття
підготована на основі магістерської роботи на тему «Значення участі в
Домашній Церкві для релігійного виховання дітей в польських і українських сім'ях в світлі власних досвідчень», написана
Мар'яною Kордек під керівництвом д-ра Божени Сєрадзка-Базюр, проф. AIK, Краків,
у 2018 році.
[2] Б.
Кшесіньська- Жах, Педагогіка сім'ї, Бялисток, с. 25.
[3] М. П.
Сахній. Сім’я як духовний та моральний
центр виховання дитини у філософсько-педагогічній концепції Івана Павла ІІ,
с. 119.
[4] Йоан Павло II, Апостольське Повчання про завдання
християнської родини в сучасному світі «Familiaris Consortio»,Ватикан 1981, № 43.
[5] В. Кондзьолка, Діалог - джерело
виховання в сім'ї, Краків 2012, с. 16-17.
[6] Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, 1968, № 11.
[7] Іоанн Павло II,
Енцикліка «Evangelium Vitae» про цінність і недоторканність людського життя,
Ватикан 1995, № 92.
[8] М. Кордек, магістерська робота «Значення участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей
в польських і українських сім'ях в світлі власних досвідчень», Краків, 2018 р, c. 174.
[9] М. Кордек, магістерська робота «Значення участі в Домашній Церкві для
релігійного виховання дітей в польських
і українських сім'ях в світлі власних
досвідчень», Краків 2018 р, c. 159.
[10] М. Кордек, магістерська робота «Значення участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей
в польських і українських сім'ях в світлі власних досвідчень», Краків 2018 р, c.165-166
[11] М. Кордек, магістерська робота «Значення
участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей в польських і українських сім'ях в світлі власних досвідчень», Краків 2018 р.