Як Рух Домашня Церква виховує дітей!


Вплив формації в Домашній Церкві Руху Світло-Життя на
релігійне виховання дітей в польських і українських сім'ях[1]

Релігійне виховання є одним із найактуальніших питань, яке сьогодні можна почути. Це поняття можна розуміти по-різному, у вузькому чи широкому значенні. Виховання – дуже складний процес, який вимагає від батьків  не тільки знання теорії релігійного виховання дітей; він, у першу чергу, полягає на тому, щоб показати дітям теорію на практиці. Змінюється світ, а разом із ним – підхід до виховання. Одночасно з розвитком технології впроваджуються всілякі методи, інструменти та засоби, які мають допомогти більш широкому розумінню розвитку дитини.
Виховання відбувається в різних сферах нашого життя, тому ми можемо говорити про виховання моральне, естетичне, інтелектуальне, фізичне й релігійне. У житті кожної людини дуже багато залежить від виховання. За словами Беати Кшесіньської-Жах, природним середовищем і першим навчальним закладом, які впливають на дітей і молодь, створюють умови, що сприяють розвитку або гальмують його, є, передусім, сім'я. Вона має значний вплив на поведінку людей, їхнє ставлення до інших, до світу, до системи норм і моделей поведінки[2]. Батьки від початку передають своїм дітям  певні погляди, особливості, ідеї, цінності; батьки є для дитини першими і найважливішими вчителями, вони допомагають пізнавати світ, готують до самостійного життя в суспільстві. Основне завдання батьків полягає на створенні атмосфери миру, поваги та любові до Бога й ближнього, яка буде служити суспільству та індивідуальному вихованню дітей[3].
Йоан Павло II в апостольському повчанні про завдання християнської родини в сучасному світі  «Familiaris Consortio» говорить, що сім'я є «першою й незамінною школою суспільного життя, прикладом і водночас стимулом для ширших суспільних відносин у дусі поваги, справедливості, діалогу та любові»[4]. Сім'я – це велика доброта, щастя, особливий храм, де фундаментальним елементом сімейного й подружнього життя є любов. Це в сім'ї дитина вчиться піклуватися про інших, вчиться безумовної та жертовної любові; там передаються моральні, естетичні, соціальні та духовні цінності, необхідні для правильного розвитку дитини. Сім'я є джерелом релігійного виховання дітей, тому найважливішим обов'язком батьків є не тільки  формування волі, розуму, тіла, але і душі. Виховання без релігії ніколи не буде задовільним і повним[5]. Релігія формує серце і душу дитини. «У родині, наче в домашній Церкві, батьки власним словом і прикладом мають бути для своїх дітей першими проповідниками віри і плекати в кожній дитині її покликання, яке полягає в цьому, що вони мають бути для себе і для своїх дітей свідками віри і любові до Господа»[6]. Батьки у релігійному вихованні повинні зробити все можливе, щоб зміцнити віру і релігійні почуття, такі, як любов до Бога, відданість, вдячність та слухняність волі Божій. «Родина виконує свою місію звіщення Євангелії передусім через виховання дітей. Словом і прикладом, щоденним спілкуванням і рішеннями, батьки вчать свою дитину справжньої свободи, яка здійснюється завдяки безкорисливому дарові себе самого та поглиблює повагу до інших, наставляє на сердешну злагоду, діалог, щиру службу й солідарність, прищеплює почуття справедливості й усі інші чесноти, які допомагають приймати життя як дар. Виховна робота християнських батьків повинна розвивати у дітей віру й допомагати їм виконувати отримане від Бога призначення. У межах своєї виховної місії батьки мають словом і свідченням пояснити дітям істинний сенс страждання і смерті: вони спроможні це зробити, якщо помічатимуть усі знаки страждання навколо себе, а ще більше, якщо спроможуться на сердечність, опікунство і співчуття до хворих і старих у власній родині»[7]. Отже, релігійне виховання повинно бути основою всього життя дитини, щоб воно було спрямоване не лише на пізнання Бога, а й на глибоке закорінення в серці й волі. 
 Спостерігаючи за найближчим середовищем, у якому ми живемо, розвиваємося, можна побачити, що останнім часом повстає та діє безліч спільнот і релігійних груп, в яких беруть у
часть діти, молоді люди і навіть цілі сім'ї. Однією з таких спільнот є Рух Світло-Життя, заснований у 50-х роках ХХ століття в Катовіцькій дієцезії (Польща) Франциском Бляхницьким. Рух цей, відомий також  під назвою «оаза», об'єднує мирян, священників, черниць, молодь, дітей, а також подружжя. Гілкою цього руху є Домашня Церква, що пропонує дорогу формації подружжям, які перебувають у сакраментальному шлюбі, запрошуючи їх  будувати спільноту віри, надії та любові. Ця спільнота є для батьків місцем, де вони можуть зростати у вірі, навчитися ставити Бога на перше місце, відкривати і ділитися дарами, якими вони були самі обдаровані, мають можливість духовного зростання, а також стають учасниками ділення досвідом у питанні виховання дітей. І тут ви можете задати собі питання: яке значення для релігійного виховання дітей має участь у Домашній Церкві? Для цього в 2017-2018 рр проводилося дослідження, метою якого було показати значення участі в Домашній Церкві для релігійної виховання дітей. Дослідження були проведені серед подружніх пар із Домашньої Церкви, що належать до різних дієцезій Польщі та України. В Україні більшість подружніх пар походили з Кам'янець-Подільської, Київсько-Житомирської та Львівської дієцезій, а в Польщі – з Катовіцької, Краківської, Ельблонгської, Пельплінської, Перемишльської і Гданської. У дослідженні взяло участь 110 осіб, у тому числі 56 осіб з Домашньої Церкви в Польщі й 54 особи з  Домашньої Церкви в Україні. Вони поділилися тим, яке, на їхню думку, значення для релігійного виховання дітей має участь у Домашній Церкві. Інструментом дослідження було анкетне опитування з 29 запитань. Анкета складалася з 3-х частин. Перша частина охоплювала метрику: вік, стать, місце проживання, освіту, кількість дітей та їхній вік. Друга частина анкети включала питання, що стосувалися загальної концепції виховання. Третя частина торкалася конкретних питань щодо Домашньої Церкви.  У дослідженні  взяла участь також молодь, яка поділилася своїм свідченням про те, як участь  батьків вплинула на їхнє життя і вибори.
Батьки на запитання про те, чим для них є релігійне виховання, найчастіше відповідали, що воно асоціюється  з Богом, молитвою, вірою та свідченням, а також із Церквою. Можна було побачити багато інших відповідей, але враховуючи найбільш часті варіанти, можна сказати, що релігійне виховання – це, передусім, різного виду  діяльність, спрямована на те, щоб довести до глибшого пізнання Бога, вміння  розпізнати  Бога в кожній людині, встановлення щирих і глибоких відносин з Богом у молитві,  відчуття присутності Бога в повсякденному житті, свідчення про Ісуса в школі, на роботі, серед друзів. Згідно з даними дослідження, релігійне виховання – це, перш за все, виховання до любові.
Інше питання, на яке повинні були відповісти батьки, стосувалося того, що, на їхню думку, є найбільш важливим у релігійному вихованні. Більшість опитаних батьків вважає, що найголовніше в релігійному вихованні дітей - це духовність, доктрина, тобто знання про Бога, і поведінка, що відповідає вимогам християнської релігії; таку відповідь вибрали 97,5-82,5% жінок і 92,9-85,7% чоловіків з Домашньої Церкви. Зазначали важливість у релігійному вихованні також культу, зустрічі з живим Богом, релігійних почуттів чи щирих відносин з Ісусом, а також містицизму.
Наступне питання, звернене до батьків з Домашньої Церкви в Польщі та Україні – це питання про те, як батьки передають своїм дітям знання про Бога. До найважливіших способів можна віднести розмову про Бога; оскільки батьки є першими вихователями своїх дітей, вони повинні з раннього дитинства розповісти про Бога. Інший спосіб – це спільна молитва, на якій дитина вчиться відносинам з Ісусом. Важливо також читати з дітьми Святе Письмо, яке допомагає їм пізнати Бога та історію Ісуса. Одним із важливих способів передачі правди про Бога є Євхаристія, читання релігійних книг, реколекції, різні види богослужіння, вивчення історії святих, традиції та святкові звичаї.  Не менш важливим є також особистий приклад, адже маленька дитина часто вчиться, наслідуючи своїх батьків. Батьки можуть також передавати знання про Бога, співаючи з дітьми релігійні пісні, дивлячись фільми або мультфільми на релігійні теми.
Були також питання про те, які цінності найбільш важливі в релігійному вихованні дітей. Часто зустрічалася відповідь, що найважливішою цінністю в релігійному вихованні дітей є живі стосунки з Богом, відповідальність, віра, надія, любов і прагнення святості; таку відповідь дали 85,0-30,0% матерів і 64,3-21,4% батьків із Домашньої Церкви. Всі названі цінності мають важливе  значення в релігійному вихованні дітей, однак найважливіше – це досвід присутності живого Бога, адже якщо Бог на першому місці, то всі інші цінності знаходитимуться на потрібному місці, вони будуть доповнюватися. Бог і сім'я є свого роду фундаментом для інших цінностей.
Дослідження показують, що участь у Домашній Церкві, почуття спільноти, яке вона дає, має велике значення для релігійного виховання дітей. З іншого боку 11,4-14,3-% матерів і 56,7-4,8% батьків говорять, що участь у Домашній Церкві допомагає зав’язати  відносини з іншими дітьми, які визнають подібні цінності, є для дітей прикладом релігійного життя, дає можливість обміну досвідом виховання з іншими сім'ями, допомагає в релігійному вихованні дітей, є способом формування всієї сім'ї, допомагає поглибити відносини з Богом, стає для дітей свідченням віри, діти ростуть у спільноті живої Церкви. Домашня Церква мобілізує до праці над собою та є оптимальним середовищем, в якому вся сім'я може  рости у вірі. Це спосіб життя, яким просякаються діти. З іншого боку, 2,9% жінок і 4,8% чоловіків вважають, що Домашня Церква також дозволяє розв’язати багато проблем, є прикладом того, що поглиблення віри триває ціле життя, дозволяє здобути новий досвід, дає змогу отримати  знання про релігійне виховання; діти бачать відповідні взірці, які зможуть використати в зрілому віці, бачать, що Бог є важливим у житті, вчаться конкретним чином виражати віру, поглиблюють її, а також вчаться бачити Церкву як місце природного людського зростання особи. Участь у Домашній Церкві зміцнює батьківську компетентність, дає можливість молитися разом; батьки та їхні діти вчаться жити в спільноті, це сприяє духовному зростанню сімей, а  також допомагає зміцнити єдність подружжя, передавати й поглиблювати християнські цінності.
Результати досліджень показують також, що участь у Домашній Церкві впливає на прийняття дітьми різних рішень у житті. Про те, як участь батьків у Домашній Церкві вплинула на її життя й вибори, пише Вероніка: „Мої батьки належать до Домашньої Церкви вже більше 25 років, тобто від самого початку її існування в Україні. Вони часто розповідали про те, як пережили свої перші реколекції в Польщі; це настільки їх надихнуло, що вони вирішили заснувати цей рух в Україні, щоб  інші родини теж могли зачерпнути з нього. Думаю, що Домашня Церква допомогла нам, дітям, і батькам зростати у вірі, яку нам передали наші предки. Я ніколи не бачила свого батька п’яним чи з чаркою в руках. Це є для мене великим свідченням і великою радістю. Я пишаюся своїми батьками і дякую Богові за них. Як і мої батьки, я стала членом Круціяти Визволення Людини, думаю, що це формує мою християнську поставу і зрілість, також дякуючи цьому я можу на щодень давати свідчення тверезого способу життя й уміння радіти життю з Богом. Наслідуючи батьків і старших сестер, з дитинства я їздила на реколекції, пізніше стала аніматором. І це формувало мене як християнина. Приклад батьків є, був і буде дуже важливим елементом в житті кожної дитини; так само було зі мною. Я вдячна Богу за о. Бляхницкого, за його відкритість на голос Бога і за Рух Світло-Життя”[8].
Священик Каєтан ділиться тим, як участь у Домашній Церкві  його батьків вплинула на розпізнання його покликання. «Ділячись досвідом з точки зору дорослого сина, подружжя, яке – так, як я пам'ятаю, - з моменту мого народження було в Домашній Церкві, я повинен зробити висновок, що членство моїх батьків у ДЦ мало великий вплив на моє життя. Одна з речей, яку я сьогодні особливим чином  ціную – це факт, що мої батьки, поки я не закінчив 18 років, були членами Круціяти Визволення Людини. Інша справа – це спільна сімейна молитва, за якою я сумую сьогодні, яка  дозволила мені досвідчити природності спільноти з Богом. Дуже важливим для мене було літургійне формування моїх батьків, яке з часом переливалося на мене і моїх братів та сестер. Це батько вчив мене, чим є свята Меса і якою великою честю для хлопця є служити Богові  біля вівтаря. Я думаю, що Домашня Церква дуже допомогла моїм батькам сформувати мене до зрілої і самостійної віри і до того, щоб я сам зміг будувати  особисті стосунки з Богом. Завдяки своїй прихильності до спільноти Церкви мої батьки дали мені урок справжньої служби і безкорисливої любові, яка  проявляється в  здатності давати себе іншим. Досвід Живої Церкви в Русі Світло-Життя дуже сильно вплинув і впливає на моє покликання, моє сприйняття і розуміння того, що таке Церква. Я вдячний своїм батькам за всі дари, які вони мені дали, а допомогла їм у цьому Домашня Церква”.[9]
Незалежно від того, чи подружжя є в Домашній Церкві декілька або навіть кільканадцять років, воно завжди здатне відкривати плоди цього часу й ділитися цими відкриттями і плодами з іншими. Батьки показують, як багато формація в Домашній Церкві може внести в життя сім'ї та як багато можуть навчитися від своїх батьків їхні діти. Саме таким досвідом і відкриттями поділилися Марта і Арек з Мальборка. Вони кажуть, що в «Домашній Церкві ми  почали змінювати релігійність за звичкою в релігійність з потреби серця. Ми відкрили, що вона може стати способом життя. Зобов'язання, які ми маємо в Домашній Церкві, розвивають не тільки нашу духовність, але зміцнюють і поглиблюють нашу релігійність. Свідоцтво нашого життя для дітей є основою їхньої релігійності. Спільні молитви, участь у формаційних реколекціях, зустрічі спільноти також розвивають релігійність наших дітей. Вона робиться все більш свідомою і все більш впливає на їхнє життя. Ми бачимо, яку велику роль у релігійному вихованні наших дітей грає формація в Домашній Церкві. Перш за все, релігійність за звичкою будується на нетривкому фундаменті. У Русі Світло-Життя релігійність будується на відносинах з Христом. Наші діти, навіть 3-річна дочка, вчаться творити свої власні відносини з Христом. Молитва не є  для них віршиком або правилом, яке треба розказати напам’ять. Ми бачимо, наскільки важлива для дітей наша автентичність та свідчення інших сімей зі спільноти. Наша старша дочка і син вже самі шукають своєї спільноти, де вони можуть зростати духовно і релігійно. Вони їздять на свої реколекції і беруть участь у подіях Руху Світло-Життя. Неймовірним є  бачити, як діти починають будувати своє релігійне життя свідомо і відповідально. Для нашої  трирічної дочки  Ісус є особою, з якою можна поговорити,  подякувати, попросити, вибачитися або занести і показати малюнок. Домашня Церква – це спосіб життя, тому впливає на всіх членів сім'ї».[10]
За даними досліджень, участь у Домашній Церкві  має велике значення для релігійного виховання  дітей. Належати до ДЦ означає бути частиною спільноти, яка  надає велике значення духовному зростанню своїх членів, тобто сім'ї. Основна мета – розвиток духовності подружжя і прагнення святості; такий підхід є основою духовності й релігійності дітей. Інший аспект – у спільноті набагато легше, ніж самому, досягти своїх цілей. Діти мають можливість отримати відповідні зразки, щоб використовувати їх у майбутньому, досліджувати і пізнавати християнські цінності; передусім же діти зростають у спільноті  живої Церкви, яка приносить у майбутньому, як можна було побачити з досліджень, добрі плоди[11].
Автор: Мар'яна Koрдек

Академія Ігнатянум в Кракові,
педагогічний факультет,
 Інститут педагогічних наук



Література:

1.  Б. Кшесіньська- Жах,  Педагогіка сім'ї, Бялисток, с. 25. 
2. М. П. Сахній. Сім’я як духовний та моральний центр виховання дитини у філософсько-педагогічній концепції Івана Павла ІІ, с. 119. 
3. Іоанн Павло II, Апостольське Повчання про завдання християнської родини в сучасному світі «Familiaris Consortio»," Ватикан 1981, № 43. 
4. В. Кондзьолка, Діалог - джерело виховання в сім'ї, Краків 2012, с. 16-17. 
5. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, 1968, № 11.  

[1]Стаття підготована ​​на основі магістерської роботи на тему «Значення участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей в  польських і українських сім'ях  в світлі власних досвідчень», написана Мар'яною Kордек під керівництвом д-ра Божени Сєрадзка-Базюр, проф. AIK, Краків, у 2018 році.
[2] Б. Кшесіньська- Жах,  Педагогіка сім'ї, Бялисток, с. 25. 
[3] М. П. Сахній. Сім’я як духовний та моральний центр виховання дитини у філософсько-педагогічній концепції Івана Павла ІІ, с. 119. 

[4] Йоан Павло II, Апостольське Повчання про завдання християнської родини в сучасному світі «Familiaris Consortio»,Ватикан 1981, № 43. 
[5] В. Кондзьолка, Діалог - джерело виховання в сім'ї, Краків 2012, с. 16-17. 
[6] Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, 1968, № 11. 
[7] Іоанн Павло II, Енцикліка «Evangelium Vitae» про цінність і недоторканність людського життя, Ватикан 1995, № 92. 

[8] М. Кордек, магістерська робота «Значення участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей в  польських і українських сім'ях  в світлі власних досвідчень», Краків,  2018 р, c. 174.
[9] М. Кордек, магістерська робота «Значення участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей в  польських і українських сім'ях  в світлі власних досвідчень», Краків  2018 р, c. 159.

[10] М. Кордек, магістерська робота «Значення участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей в  польських і українських сім'ях  в світлі власних досвідчень», Краків  2018 р, c.165-166
[11] М. Кордек, магістерська робота «Значення участі в Домашній Церкві для релігійного виховання дітей в  польських і українських сім'ях  в світлі власних досвідчень», Краків  2018 р.


Autor: o