ЛИСТ ЦЕНТРАЛЬНОГО КОЛА ДЦ
ДО ВСІХ, КОТРІ ТВОРЯТЬ СПІЛЬНОТУ ДОМАШНЬОЇ ЦЕРКВИ
(22 жовтня 2020)
Зрілість у час випробування
Після травневої зустрічі центрального кола, у винятковий час та в
надзвичайних обставинах, ми звернулися до вас у листі «На шляху через пустелю до зрілості в Христі». Ми усвідомлюємо, що
непросто відповідати на складні виклики та прийняті відповідальними рішення.
Тим більша наша вдячність за прийняття їх та втілення – особливо втілення
заохочення пережити домашні реколекції, а також додаткових зустрічей кіл у
період відпусток. Багато хто з вас ділився плодами переживання цього часу: відкриванням наново вартості подружжя й родини,
а також відповідальності за формацію; відкритістю на креативність та нові розв’язання;
наукою покори. Це лише деякі плоди цього особливого часу.
У суботу, 12 вересня 2020 р, ми
зустрілися в гроні відповідальних Домашньої Церкви на підсумуванні роботи
протягом року – через епідемію в скороченому часі та формі, але з дотриманням
правил безпеки. На зустрічі ми ділилися радощами та турботами служіння останнім
часом, а також завданнями, що стоять перед нами на найближчі місяці. Тоді ми ще
не сподівалися, що епідеміологічна ситуація так швидко поставить нас перед
черговими викликами, котрі ми мусили та мусимо надалі приймати. Сьогодні ми знову не знаємо, яка подальша
дорога пустелею нас чекає, але хочемо крокувати нею з упованням, а також
вдивляючись у милосердне обличчя Христа – Того, Котрий є нашим Господом і Спасителем,
Котрому ми віддали наше життя, щоб Він ним керував. Нехай Він визначає нам шлях.
На цьому шляху ми не самі – ідемо
ним разом і як спільнота Домашньої Церкви. «Ніхто не може жити наодинці. […] Нам потрібна спільнота, щоб нас
підтримувала, допомагала нам – спільнота, де ми допомагаємо одне одному
дивитися в майбутнє» (FT 8). Ці слова Папи Франциска з нової енцикліки про братерство та суспільне приятелювання
«Fratelli tutti» - особливий виклик для нас на цей час не втратити з поля зору тих, котрі є
опліч нас, крокують із нами дорогою формації. Можна сказати, що папський
документ є своєрідним дороговказом на цьому шляху та в цей час, знаком, що
робить нас чутливими на ближнього, на дружбу, на братерство, простягнуту руку.
Передаючи вам наше слово
розпізнавання на найближчий час, ми вжили відомий нам із формації метод
євангелічної ревізії життя. Він може заохотити провести в такій формі подружній
діалог, що спиратиметься на зміст цього листа.
БАЧИТИ
Поточний формаційний рік під гаслом «Зрілість у Христі» довелося нам
переживати в особливому контексті. «Страждання, невпевненість, страх і
усвідомлення власних обмежень, котрі пробудила пандемія, закликають наново
обдумати наш стиль життя, наші стосунки, організацію наших суспільств, а
передусім – сенс нашого життя» (FT 33).
Також у нашій спільноті
зроджується багато сумнівів та питань особливо щодо дороги формації та
функціонування кіл. Із деяких районів надходять сигнали про те, що якесь
подружжя відмовляється від спільноти чи розпадається котресь коло. Багато хто з
вас питає про те, як підходити до формальностей, пов’язаних із формацією: вимог
пережити реколекції (щоб, напр., приступити до служіння аніматорської пари),
браку можливості організувати зустрічі кіл в оселях чи переживання днів
спільноти. Побоювання та супротив зроджує перспектива наступних місяців
зустрічей лише онлайн, з’являються питання, чи планувати реколекції протягом
року та яким чином.
До цього додаються також тривожні
дискусії та полеміки на тему такого чи іншого способу приймати Святе Причастя,
носіння масок, виконання рішень компетентних церковних та державних органів.
Часами в усьому цьому надзвичайно важливу розмову ми заміняємо тим, що
окопуємося на своїй позиції та осуджуємо тих, котрі мислять інакше за мене.
Часто бракує просто взаємного прийняття та зрозуміння чиїхось тривог та
страхів.
Слідом за Папою
Франциском можемо сказати: «Малий вірус
надалі наносить глибокі рани та викриває наші фізичні, суспільні та духовні
слабкості» (катехеза, 30.09.2020). Він показує, на якому етапі зрілості ми
знаходимося в кожній сфері нашого життя.
ОЦІНИТИ
Наш Засновник говорив, що «бути
зрілим у християнському розумінні означає в будь-якій життєвій ситуації, у будь-який
момент свого життя жити за волею Божою». Час, котрий ми зараз переживаємо,
- це час питання про нашу віру та іноді – верифікація, наскільки наша формація,
незалежно від етапу, на котрому зараз знаходимося, плодоносить у нашому житті.
Інакше кажучи, наскільки світло стає
нашим життям.
Плодом формації та перебування в
спільноті Домашньої Церкви повинна бути єдність
– тривання в тому, що єднає (а насамперед – у Тому, Хто нас єднає), а не
шукання того, що розділяє. Це час великого випробування та зрілості в любові до
співбратів незалежно від їхніх позиції та поглядів.
Дорога до християнської зрілості пов’язана
з відповідальністю за власну формацію. І
тут ідеться не про «залік» чергових ступенів чи звичайну «галочку» при чергових
виконаних зобов’язаннях, а про дорогу
учня Ісуса, про наслідування Його стилю життя та постійну переміну серця.
До цього в такий складний час ми особливо покликані.
Виразом нашої християнської
зрілості, плодом формації, котру переживаємо, повинна бути дияконійна позиція –
позиція служіння, тобто позиція любові
до ближнього та відповідальності за інших, а також радісне свідчення крокування дорогою віри, незламної надії та
уповання на Бога – зокрема в ситуаціях труду й страждання. Як би ж то,
дивлячись на членів Домашньої Церкви, можна було б сказати те, що написано про християн
перших віків: «Християни не відрізняються від інших людей ні країною, ні мовою,
ні звичаями (…). Вони знаходяться у плоті, але живуть не за законами плоті.
Перебувають на землі, але є громадянами неба. (…) Їх не знають, але засуджують,
страчують, але вони залишаються живими. Вони убогі, але багатьох збагачують. У
всьому мають потребу, і водночас — усього вдосталь. Вони позбавлені шани, але
через безчестя прославляються. На них зводять наклепи, а вони виявляються
праведними. Їх лихословлять, а вони благословляють; їх зневажають, а вони
виявляють повагу. Є доброчинцями, але карають їх, мов злочинців. Коли їх
карають, вони радіють, немовби їм дають життя (…). Однак пояснити, з якої
причини ця неприязнь, їхні ненависники не можуть. Одним словом, як душа у тілі, так християни у світі (Послання
до Діогнета)!
ДІЯТИ
У світлі
поданих вище слів спробуймо побачити, до чого ми сьогодні закликані.
1.
Основне й головне місце нашої
формації – подружжя й родина. Тому докладімо
більше зусиль до вірності зобов’язанням: щоденній молитві (можливо, варто
повернутися до родинної молитви Розарієм у намірі припинення пандемії), регулярному
читанню Святого Письма, систематичному подружньому діалогу (якщо є потреба, то
й родинному), постійній праці над собою, у чому допомагає регула життя. Не
перестаємо й думати про реколекції – попри те, що зараз ніхто не може сказати,
чи вони зможуть відбутися та як саме.
2.
У жодному випадку не відмовляймося від зустрічей кола,
зробімо все, щоб підтримувати зв’язки в спільноті. Ми добре знаємо, що в цей
надзвичайний час наші плани ми повинні узгоджувати з діючими правилами та
обставинами, котрі деколи змінюються з години на годину. Ми не в стані надати
тут універсальну засаду чи розв’язання. Розізнаймо
поточно, беручи до уваги діючі правила та посилення, а також можливості й
ситуації окремих кіл та подружніх пар, щоб, з одного боку, не занедбати формації,
а з іншого – дати почуття безпеки всім членам спільноти, зокрема священикам.
Використаймо різні платформи
зустрічей он-лайн. Ми
розуміємо, що така форма зустрічі кола може в деяких людей викликати
дискомфорт або й супротив, але в актуальній ситуації настільки недосконала
форма є єдиним розв’язанням, що робить можливим підтримування стосунків та
формацію в спільноті кола, району, дієцезії, філії чи країни.
Можливо,
у деяких місцях, як тільки епідеміологічна ситуація дозволить, спрацює
«змішана» форма – частина учасників зустрінеться наживо (напр., у великій залі
при парафії, якщо занадто маленька площа помешкання зробить це неможливим), а
частина (напр., ті, котрі знаходяться в карантині чи бояться заразитися) – через
платформу чи навіть у телефонному режимі. Це ви знаходитеся на місці та
найкраще зможете оцінити, яка форма зустрічі найкраща.
Подбаймо
особливо про літні подружжя, щоб вони могли взяти участь у зустрічах, хоча б по
телефону долучаючись до ділення.
Можливо,
варто подумати в районі чи в дієцезії про людину, до котрої можна було б
звернутися за технічною допомогою при організації зустрічей он-лайн.
Пам’ятаймо, що ми в надзвичайній ситуації та мусимо до неї пристосувати усі
сфери нашого життя. Це не означає, що розв’язання, котрі ми змушені
застосувати, повинні залишитися вже назавжди!
3.
Ми усвідомлюємо, що через брак
можливості поїхати на реколекції у багатьох пілотованих колах з’явилася
проблема призначення аніматорської пари. У такому випадку розізнаймо (пілотуюча
пара з районною парою), що стане кращим рішенням: довірити аніматорське
служіння подружжю, котре планувало поїхати на реколекції та має прагнення
доповнити формаційні вимоги, як тільки буде можливо, чи залишити ще на нетривалий
час пілотуючу пару, напр., при визначеній вже аніматорській парі.
У представленій вище ситуації та в багатьох інших ми розраховуємо на
відповідальні пари окремих щаблів – служіть
радою та допомогою подружжям у ваших колах, районах, дієцезіях. Ми також, як
центральне коло, служимо вам допомогою в розпізнаванні конкретних ситуацій.
4.
Ми добре знаємо, що прагнення
пережити реколекції у повному вимірі та у дужій спільноті, великі. Однак ніхто
з нас зараз не в стані однозначно сказати, чи взагалі буде можливо провести
реколекції протягом формаційного року та як саме. Не відмовляймось від
планування та підготовки, але розізнаймо поточно, відповідно до актуальної ситуації
(котра, як бачимо, змінюється досить динамічно) на цьому терені. Особливий
акцент у нашому розпізнаванні покладімо на питання безпечної участі дітей у
реколекціях та можливості організувати виховну дияконію.
Ми підтверджуємо наше розпізнання, що формулу
пережиттєвих реколекцій неможливо перенести повністю у віртуальний простір – отож,
попри природне бажання перенести до мережі різні зустрічі ДЦ, не плануємо ОРАР
чи оаз родин он-лайн. Натомість якщо немає іншої можливості, а є потреба, можна
спробувати якусь форму зустрічі (також он-лайн чи змішану), що впроваджує,
напр., у служіння нові аніматорські пари. Це не замінить переживання
реколекцій, але може допомогти до часу, коли організація, наприклад, ОРАР ІІ ст.
стане можливою.
5.
У рамах підготовки до 100-річчя з
дня народження Засновника Руху заохочуємо звернутися до його текстів, особливо до тих, де ми бачимо внутрішню боротьбу
з труднощами та відчутними слабкостями (напр., «Moria, Mara, Nebo», «Trzy nawrócenia», «Rekolekcje więzienne», «Spojrzenia w świetle łaski»).
6. Постійно заохочуємо в цей час до уяви
милосердя – тримаймо очі та серця відкритими на потреби інших: матеріальна
допомога, духовна підтримка – плекати контакт, вислухати, підтримати в
труднощах, які переживаються, допомогти в звичайних життєвих справах – покупки,
догляд за дітьми й т.д. Пам’ятаймо, що щораз більше людей знаходяться на
карантині, отож, потреба в допомозі все зростає.
7.
Оточуймо турботою наші парафії та священиків, котрих знаємо,
– епідемія для багатьох із них також є часом досвіду відокремлення, страждання
чи хвороби.
8. Просимо вас у дусі взаємної любові про
свідчення послуху вимогам влади – як державної (усе, що випливає з
впроваджуваного посилення та санітарного режиму), так і церковної (ми, напевно,
усі розуміємо вагу рішення єпископа щодо членів дієцезії, котрі залишаються в
єдності з Церквою).
9.
Замість читання та пересилання
іншим неперевіреного контенту з інтернет-порталів спираємося на певні джерела та авторитети – Євангеліє та Вчення
Церкви (особливо Папи Франциска та інших єпископів). У темі пандемії замість
розповсюдження ненадійних відомостей звертаймося до офіційних наукових джерел
та рекомендацій. Нехай у цій темі вказівкою будуть для нас слова Папи
Франциска: «Зближуватися, виражати свою думку, слухати одне одного, дивитися на
себе, пізнавати одне одного, старатися зрозуміти навзаєм, шукати точки
контакту, - усе це міститься в понятті «вести діалог». Нам потрібна розмова,
щоб зустрітися та допомогти одне одному. (…) Наполегливий та сміливий діалог –
це не новина, на відміну від непорозумінь і конфліктів, але він непомітно
допомагає світові жити краще – набагато більше, ніж можемо собі уявити» (FT 198).
* * *
Дорогі родини
та священики,
Дякуємо тим,
котрі будь-яким чином своєю працею та служінням сприяють опануванню епідемії та
піклуються про наше життя та здоров’я. Дякуємо всім, котрі жертовним служінням
підтримують наші кола, спільноти, Рух. Бажаємо незгасної надії, бо «труднощі, котрі
здаються величезними, є нагодою зростати, а не вимовкою для пасивного смутку,
котрий сприяє поразці» (FT 78). «Надія смілива, вона здатна дивитися далі, поза особистий комфорт, поза
малі впевненості та задоволення, що звужують кругозір, відкриваючись на великі
ідеали, котрі роблять життя більш гарним та гідним. Йдемо з надією» (FT 55).
Центральне коло
Домашньої Церкви:
Katarzyna i Paweł Maciejewscy – пара країни ДЦ
ks. Krzysztof Łapiński – модератор країни ДЦ
Iwona i Andrzej Bernachowie – краківська філіальна пара
Beata i Jarosław Bernatowicz – варшавська філіальна пара
Jolanta i Krzysztof Gawinowie – сілезька філіальна пара
Monika i
Jarosław Kołodziejczykowie – люблінська філіальна пара
Dorota i Jacek Skowrońscy – пелплінська філіальна пара
Jolanta i Piotr Soroka – познанська філіальна пара
Renata i
Dariusz Borkowscy – казначеї ДЦ
Elżbieta Kozyra
i Maria Różycka – секретаріат ДЦ
22 жовтня 2020
р, у спомин св. Йоана Павла ІІ, покровителя родин.