Програмна доповідь о. Марка Сендка, генерального модератора,
на Міжнародній зустрічі Руху Світло-Життя „Parresia” 6.03.2021
ІСТИНА-ХРЕСТ-ВИЗВОЛЕННЯ
У рамах святкування сотої річниці з дня народження о. Ф. Бляхницького через прийняту тему року ми прагнемо обдумати громадський вимір формації нашого Руху. У передмові до книги, назву якої ми використали як цьогорічне гасло, «Істина-Хрест-Визволення», засновник нашого Руху написав: «… Політична діяльність як активність в ім’я спільного блага не заборонена християнам, навпаки, це право, а часто – і обов’язок… Церква й люди, котрі її представляють, – духовенство чи миряни – мають право й обов’язок оцінити реальність і політичні події в світлі засад віри та зв’язаних із ними етичних норм. У цьому значенні… існує теологія політики, тобто теологічне освітлення політичних подій, піддання їх судові істин і остаточних цінностей. Роблячи це, Церква та її члени виконують своє пророцьке завдання».
Ці слова нагадують нам, що ми не можемо замикатися в малих групах і спільнотах, зацікавлених виключно духовним виміром життя людини. Незалежно від того, в якій країні, на якому континенті та в якій громадсько-політичній системі ми живемо, наша віра – плід пройденої формації – повинна, з одного боку, подавати нам критерії до оцінки навколишнього світу, а з іншого – змінювати громадські відносини, будучи елементом істинно християнської теології визволення людини.
Отож, чого нас вчить о. Ф. Бляхницький ідеєю програми «Істина-Хрест-Визволення», котру ми особливо хочемо цьогоріч засвоїти? Яку діяльність вона підказує в контексті складної навколишньої реальності? Я хотів би тут вказати чотири головні обшари діяльності, що створює – як на мене – істинно пророцький вимір нашого життя й свідчення. Це завдання, актуальні не лише для Польщі, але й для будь-якої іншої країни, тобто для всього світу, адже виростають з універсального послання Євангелія та з бачення гідності кожної людини, що живе на Землі. Отож, які це завдання?
1. Ми повинні постійно дбати про істину, бо це – як писав о. Бляхницький – основне діло милосердя для наших братів. Ідеться про істину в різних площинах навколишнього світу, бо без істини неможливо собі уявити мінімум порядку в громадському житті або нормальних зв’язків між людьми; без істини слова про свободу людини залишаються утопією, більш того, перетворюються на тоталітаризм. Ця боротьба за істину починається в нашому серці; це істина, в першу чергу, про те, ким є людина, тобто християнська антропологія – істина про те, що ми створені Богом, що на цьому світі нас поглинає гріх; це стосується також членів, навіть пастирів Церкви; потім – це істина про статевість людини, про родину та подружжя; істина про цінність та гідність людського життя, про те, що лише людина – єдине створіння, що є образом Творця; врешті, істина про існування вічного життя, що Бог судитиме цей світ, що ми чекаємо на повторний прихід Христа на землю. Усі ці названі площини – у щораз більш пост-християнському світі, який нас оточує, є тереном, де розігрується нескінченна битва за істину.
У енцикліці «Fratelli tutti» Папа Франциск написав: «Ми можемо разом шукати правду в діалозі, в спокійній розмові, в гарячій дискусії. Це вимагає наполегливості, моментів тиші й страждання, але таким чином можна терпляче збирати великий досвід осіб і народів. Нездоланне накопичення інформації, яка на нас напливає, ще не означає більшої мудрості. Мудрість не осягають нетерплячими пошуками в інтернеті, вона не є сумою даних, вірогідність яких дуже сумнівна. Так ми не дозріватимемо при зустрічі з правдою. Розмови крутитимуться тільки довкола найновіших даних, будуть поверховими й загальними. Ми не приділятимемо достатньо уваги тому, щоб проникнути в суть речей, не розпізнаємо те суттєве, що надає значення існуванню. І так свобода стає злудою, яку нам продають і яку плутаємо зі свободою серфити в інтернеті. Проблема полягає в тому, що шляхом братерства – локального й універсального – можуть йти лише вільні й готові до справжніх зустрічей люди» (№50).
Боротьба за істину конкретно починається в нашому особистому житті – це треба тут обов’язково нагадати – і виражається у вмінні відійти убік від шуму новин, белькоту інтернет-коментарів та думок – щоб у процесі тихої рефлексії чи молитви послухати власне сумління, обдумати, чи я ще вмію самостійно мислити, самостійно приймати рішення, чи я здатен у тиші серця шукати істину. Пам’ятаймо, що багато людей у наші часи вже, нажаль, відмовилися – найчастіше несвідомо – від такого атрибуту справді вільної людини, як самостійне мислення в ім’я безкритичного прийняття нав’язаних медіа думок.
2. Досвід християнської формації вчить нас, що без прийняття батьківської любові Бога немає поміж людьми справжнього братерства, а людині на цьому світі залишається лише боротьба за власні інтереси, за те, хто в наших часах буде паном, а хто – невільником, хто домінуватиме в медіа, хто перейме владу, хто забезпечить собі доступ до грошей та привілеїв і т.д. У такому контексті постійно актуальними залишаються головні завдання Руху, тобто євангелізація та формація. Немає більш пильних завдань, що б стояли перед Рухом Світло-Життя. Це, звичайно, означає роботу від основ, тобто євангелічне засівання зерна зі свідомістю, що земля часто буває тверда, камениста та вкрита бур’янами; але і з упованням, що деякі зерна принесуть, якщо Господь цього хоче, стократний плід. І саме це завдання завжди залишається базовим вкладом нашого Руху в християнську теологію визволення, це також наша базова громадська діяльність.
3. Коли ми вірні нашому основному покликанню, тобто євангелізації та християнській формації, тоді пам'ять про жертву Христового Хреста веде нас до відкинення насилля як засобу в боротьбі за вільність людини. Але що це сьогодні власне означає – відкинути насилля? На мою думку, ідеться, передусім, про відмову від насилля в словах; спочатку – в словах, які кидаємо у віртуальний простір: у суспільних медіа, у коментарях під різними постами, у дискусіях і т.д.; про відмову від хейту, про пошану та делікатність до іншої людини; ідеться про відмову від агресії у відносинах із іншими людьми, котрих ми зустрічаємо навколо нас, протистояння спокусі легкого осуду, особливо ж відкинення інших, винесення вироків, що відбирають в іншої людини честь та пошану. Лише таке ставлення може бути істинно християнською відповіддю на брехню, насилля й страх, котрі постійно є стовпами сучасних тоталітарних ідеологій, зокрема, політичної коректності, котра нищить вільність поглядів та слів, а в результати – вільність інших людей.
Але також слово про хрест Христа треба поєднувати з закликом до нас усіх до внутрішньої готовності бути осміяним через вірність науці Христа, а також до безкомпромісного захисту істини усюди, де це потрібне й необхідне, без огляду на можливі через це палки в колеса чи соціальний остракізм. Таке ставлення – логічний наслідок нашого рішення бути учнем Христа.
4. У християнській теології визволення важливо ніколи не переривати практикування іспиту совісті, постійно питати себе: чи головним мотивом моєї активності в різних сферах мого задіяння є цінність особи та спільноти? Цінність особи, тобто всебічний розвиток тих, котрі є навколо мене; не перекреслювати нікого, не втрачати надії, коли хтось падає. І цінність спільноти, тобто підтримка глибокого зв’язку з іншими, анімування малих груп, заснування нових подружніх кіл, інвестування свого часу в їхній розвиток – це і є практичне «просування» вартості спільноти. Тобто також моєю метою є те, про що писав у своєму заповіті о. Бляхницький – представити серед сучасного світу красу Церкви – Таїнства, тобто знаку й наряддя єдності людей з Богом та між собою. Показувати іншим красу Церкви – це сьогодні дійсно нелегке завдання, але постійно актуальне. Христос запевнив нас, що пекельні брами Церкви не подолають. І саме ці слова Ісуса залишаються джерелом нашої надії на те, що це завдання можливо виконати.
Наприкінці нагадаю відому нам, певно, ситуацію, коли на початку понтифікату Йоана Павла ІІ один журналіст запитав Папу, які слова Євангелія найважливіші. А той відповів: «Пізнаєте правду, і правда вас визволить». Ці слова Ісуса можна також визнати коротким змістом усієї громадської програми нашого Руху, що міститься в гаслі «Істина-Хрест-Визволення», програми, яка актуальна у всі часи та на всіх континентах.
Я хотів би ще виразити свою надію на те, що цей рік святкування 100-річчя з дня народження нашого Засновника стане також часом, коли Апостольська Столиця затвердить міжнародний статут нашого Руху, тобто підтвердить цінність і значення нашої харизми для Вселенської Церкви. Ця харизма – як видно хоча б на прикладі громадської теми, над котрою сьогодні замислюємося – крім того, що виникла в конкретній країні з її специфічним культурним і політичним контекстом, має, однак, універсальний характер. Сподіваємося, що визнання Ватиканом допоможе в процесі будування структур у тих країнах, де спільноти нашого Руху існують роками, сприяючи їхньому подальшому розвитку.