Символіка і значення хрестильної та Стрітенської свічки в родині

В літургійному періоді, в день 2 лютого,

 коли святяться свічки принесені вірянами, варто задуматись над символікою і значенням свічки в житті християнської родини.

У зв’язку з відновленням хрещення після ІІ Ватиканського Собору душпастирі часто нагадують про хрестильну свічку, яку повинні принести до церкви батьки дитини, яка має бути охрещена. Цю свічку, у визначений момент літургії хрещення, запалює від пасхалу батько дитини, заохочений словами служителя: Прийміть світло Христа. З цією запаленою свічкою супроводжує потім свою охрещену дитину в процесії до вівтаря, а після закінчення літургії забирає цю свічку додому.

З якою метою? Ця свічка є символом нового життя в Святому Дусі, запаленого в душі дитини під час хрещення. Вона є знаком, який виражає дійсність, розпочату в момент хрещення, про яку охрещеним нагадує св. Павло: «бо ви були колись темрявою, а тепер є світлом у Господі. Поводьтеся, як діти світла.»  (Еф 5, 8). Є символом і нагадуванням християнського покликання, суттю якого є «володіння собою в даванні себе», тобто згорання через любов до Христа і братів.

Хрестильна свічка, на стільки промовиста, повинна супроводжувати християнина протягом всього життя і з’являтись в його руках в найважливіших моментах: під час прийняття решти таїнств християнської ініціації: миропомазання і Євхаристії, щороку під час відновлення союзу хрещення під час Пасхального Надвечір’я, під час укладення таїнства подружжя. Врешті-решт,  цю свічку, як громовицю (Стрітенську свічку) треба вкладати в руки помираючого, як знак віри, з якою помираючий, дотримуючись вірності покликанню хрещення, йде на вічну зустріч з Христом, до воскресіння, як остаточного наслідку хрещення. Зрештою, це було б дуже промовистим символом, якби ця свічка горіла біля пасхалу при труні померлого і догоріла до кінця на його могилі, як знак надії воскресіння.

З вищесказаного випливає, що хрестильна свічка насправді повинна бути велика і гарна, а в кожному домі чи квартирі християнської родини повинен бути спеціальний куточок, де з пошаною зберігаються хрестильні свічки всіх членів родини (можливо також і крижми - білі хрестильні шати).

Однак, постає питання, чи та сама свічка повинна бути в руці вірних 2 лютого, під час щорічного посвячення свічок? Отже, виявляється, що ні! Сам факт, що ці свічки посвячуються  щороку, свідчить про те, що ці свічки повинні бути нові, призначені для згорання протягом даного року. Виявляється, що в цей день треба святити менші, але також оздоблені свічки, які запалюватимуться в родині з приводу різних нагод, особливо під час спільної молитви або читанні Святого Письма, напр. кожну неділю або навіть щоденно. Ці свічки будуть горіти або в родинному «куточку молитви», або на родинному столі, особливо під час урочистих трапез, які мають характер агапе.

Таке призначення цих свічок було б згідне з їхньою символікою, яка міститься в літургії свята Жертвування Господнього 2 лютого. Тоді свічки є символом Христа, принесеного в святиню і проголошеного Симеоном як «Світло відкриття для язичників». Засвічені в «домашньому святилищі Церкви» були б знаком присутності Христа-Світла в родинній спільноті, в хвилині зібрання родини для виконання обітниці: «Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!» (Мт 18, 20).

З цією свічкою, принесеною з церкви до родинного дому 2 лютого, слід було б пов’язати наступний звичай. Той, хто запалює свічку (це може бути батько родини, наймолодша дитина або хтось, кого прагнуть відзначити з якоїсь нагоди, напр. іменин) говорить голосно: «Світло Христа!», а всі присутні голосно відповідають: «Богу подяка!»     

о. Франциск  Бляхницький

 

     (Джерело: ks. F. Blachnicki, W rodzinnym katechumenacie, w: Domowy Kościół List do wspólnot rodzinnych, styczeń-luty 1976, №2)

Переклад з польської: Надія Петрик