Запрошуємо на Всеукраїнське Паломництво Круціяти Визволення Людини!

Дорогий Брате, дорога Сестро!

Сердечно запрошуємо Вас в Новоград-Волинський Києво-Житомирської дієцезії на Х Паломництво Круціяти Визволення Людини, яке відбудеться 29 і 30 жовтня 2011 року. 

Початок в суботу о 10⁰⁰ і закінчення в неділю Святою Службою о 7⁰⁰.

Паломництво КВЛ – це молитовна зустріч всіх членів і кандидатів КВЛ, а також всіх тих, хто хоче допомогти зневоленим людям.

У Паломництві може взяти участь кожен бажаючий!

До участі запрошуємо особливо тих, хто боляче переживає проблему залежності своїх близьких; також запрошуємо людей залежних, оскільки зможуть приїхати в тверезому стані.

    Подумайте, кого зі свого оточення Ви хотіли б запросити на це Паломництво.

На закінчення Паломництва (після Служби Божої) відбудеться зустріч Дияконії Визволення. Може і Тебе Господь Бог хоче бачити в її рядах?

   Усім членам і кандидатам КВЛ перед виїздом пропонуємо у своїх спільнотах опрацювати фрагмент енцикліки бл. Йоана Павла ІІ Evangelium Vitae №.25-28.(читайте нижче)

Дуже просимо повідомити про свою присутність організаторів!

Зголошення учасників, кількість нічлігів, і всі питання стосовно Паломництва керувати до:
Анна і Едуард  +38097 648 50 55. (дзвонити в годинах від 15-20 з 17 жовтня)

Підготовча зустріч

до плідної участі в Паломництві Круціяти Визволення Людини

            Зустріч починається з молитви до Святого Духа, потім хтось читає вголос уривок енцикліки Evangelium Vitae, пункти 25-28. Хвилина мовчання для роздумів над текстом.

            З допомогою нижче поданих питань провести дискусію. Однак намагаймося не оцінювати конкретних людей, а скоріше стараймося зрозуміти теперішню хвилину (знаки часу), щоб ревно служити.

·        Чи умієш вказати на позитивні знаки «цивілізації любові і життя», що їхній вплив можемо спостерігати в сучасному суспільстві?

·        Що сьогодні є проявом цивілізації смерті?

·        Де є причина, котра штовхає людей до будування цивілізації смерті?

·        Що робить здібним Тебе, інших людей і людські спільноти до вибору цивілізації життя?

·        В яких щоденних ситуаціях зустрічаєшся з необхідністю вибору між «культурою життя» і «культурою смерті».

·        Чи ти намагався разом з іншими членами КВЛ оточити турботою людей, що змагаються з особливими проблемами, і тих, хто потребує відповідного виховного оточення, аби перебороти згубні звички і повернути собі віру в сенс життя?

            На закінчення зустрічі всі промовляють молитву Круціяти Визволення Людини.

З Енцикліки бл. Йоана Павла ІІ Evangelium Vitae, №.25-28

«ПРИСТУПИЛИ ДО КРОВИ ОЧИЩЕННЯ» (пор. євр. 12, 22-24):
ЗНАКИ НАДІЇ І ЗАOXOЧЕННЯ ДО ДІЯННЯ

25. «Голос крови брата твого кличе до мене з землі» (Бут. 4, 10). Не тільки кров Авелева – першої безвинної жертви вбивства – кличе до Бога, котрий е джерелом і оборонцем життя. Так само кров кожної іншої людини, вбитої після Авеля, є голосом, що підноситься до Господа. В спосіб цілковито єдиний і винятковий кличе до Бога кров Христа, пророче звіщеного в постаті безвинного Авеля, як те нагадує автор Послання до Євреїв: «Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, [...] до Ісуса, Посередника Нового Завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева» (12, 22, 24).

Це є кров очищення, її символом і пророчим знаком була кров жертв Старого Завіту, через який Бог показував людям, що прагне заповісти їм своє життя, покутуючи їх і висвячуючи (пор. Вих. 24, 8; Лев. 17, 11). Отже все це сповнюється в Христі, і Його кров є кров'ю очищення: вона довершує відкуплення, очищає і спасає; це кров Посередника Нового Завіту, «яка за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26, 28). Кров, що тече на хресті з пробитого боку Христа (пор. Йо. 19, 34), «промовляє краще, ніж кров Авелева», бо ця кров домагається глибинної «справедливости», однак передовсім благає про милосердя¹⁹, заступається за братів перед лицем Отця (пор. Євр. 7, 25), вона – джерело досконалого відкуплення і дар нового життя.

Кров Христа звіщає, наскільки великою є любов Отця, а водночас указує, якою цінною є людина в очах .Бога і якою великою є вартість життя. Нагадує нам про це апостол Петро: «І знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров'ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пт. 1, 18-19). Власне, споглядаючи дорогоцінну кров Христа, знак його жертви з любови (пор. Ио. 13, 1), віруючі вчаться спостерігати і цінувати чи не Божественну гідність кожної особи і відтак можуть промовити, повні вдячности і радісного здивування: «Яку ж вагу мусить мати людина в очах Творця, якщо „заслужила на такого і так могутнього Відкупителя” (пор. Ехзиііеі Пасхальної Всеношної), якщо „Бог Сина свого Єдинородного дав”, щоб вона, людина, „не загинула, а жила життям вічним” (пор. Йо. З, 16)!»²⁰.

Кров Христа звістила людині й те, що її велич, а отже й покликання, полягає в безкорисливому даруванні себе. Оскільки кров Христа пролилася як дар життя, вона не є вже знаком смерти й остаточної розлуки з братами, але знаряддям причастя, яке всім дає життя достоту. Хто п'є цю кров у таїнстві Євхаристії і перебуває в Ісусі (пор. Йо. 6, 56), той охоплений рухом Його любови і жертви, аби міг сповнити первісне, властиве кожній людині, покликання до любови (пор. Бут. 1, 27; 2, 18-24).

З крови Христа всі люди черпають також силу до діяння в оборону життя. Ця кров є найсильнішим знаком надії, а саме витоком абсолютної певності!, що згідно з Божим задумом життя переможе. «І смерти не буде більше», – гучно кличе голос, виходячи від Божого престолу в небеснім Єрусалимі (Од. 21, 4). Й апостол Павло запевняє нас, що нинішня перемога над гріхом є знаком і знаменням остаточної перемоги над смертю, коли «збудеться написане слово: „Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?”» (1 Кр. 15, 54-55).

26. Так, у наших суспільствах і культурах (хоч би яким сильним було на них тавро «культури смерти») не бракує знаків, що звістують ту перемогу. Картина дійсності! була 6 однобокою і могла б схиляти до безплідної позиції зречення, якби ми, виявляючи загрози життю, не вказали на позитивні знаки, що їхній вплив можемо спостерігати в сучасному суспільстві.

На жаль, побачити й розпізнати всі ці позитивні знаки часом буває важко (можливо й через те, що засоби масової інформації не надають їм належної уваги). Проте у християнській спільноті і в усьому світі, на місцевому, державному та міжнародньому рівнях уже зрушено і ще зрушується дуже багато починів – окремими особами і групами, рухами й усілякими організаціями, що мають на меті забезпечити допомогу та підтримку найслабшим і найбезбороннішим.

В той же час є дуже багато подруж, які в дусі самовідданої відповідальності! вміють прийняти дітей як «найцінніший дар шлюбу»²¹. Не бракує також родин, котрі, не обмежуючись своїм повсякденним слугуванням життю, здатні щиро прийняти осиротілих дітей, важких підлітків, недієздатних осіб, самотніх і старих. Є багато осередків опікування життям чи подібних установ, що ними керують особи або групи, які з відданістю і гідною подиву ревністю надають моральну і матеріяльну допомогу матерям, котрі опинилися в складному становищі і наражаються на спокусу аборту. Виникають щораз численніші групи добровольців, які намагаються оточити турботою самотніх осіб, людей, що змагаються з особливими проблемами, і тих, хто потребує відповідного виховного оточення, аби перебороти згубні звички і повернути собі віру в сенс життя.

Медицина, дякуючи зусиллям науковців і лікарів, рухається вперед у пошуку щораз дійовіших засобів лікування. Нові відкриття, які колись годі було уявити, передвіщають подальший поступ і вже сьогодні служать життю, що народжується, стражденним, тяжко хворим або присмертним. Різні установи й організації намагаються зробити доступними найновіші досягнення медицини навіть для країн, найбільше вражених злиднями й ендемічпіми хворобами. Національні й міжнародні асоціяції лікарів поспішають запропонувати допомогу в разі стихійних лих, епідемій та воєн. Хоча справедливий поділ медичних засобів у міжнародніх маштабах ще далекий від повного здійснення, хіба можна не помітити в допіру розпочатих діях ознаки всезагальної солідарности між народами та гідного поваги зростання чутливості! до потреб людей, до моральних заповідей, більшої шани до життя?

27. У відповідь на правні норми, що допускають переривання вагітности, і на подекуди успішні спроби легалізувати евтаназію, в усьому світі постали рухи й ініціятиви, які ставлять собі за мету захищати життя, пробуджуючи суспільну чутливість. Коли вони, згідно зі своїми справжніми спонуками, діють рішуче й послідовно, але без насильства, то роблять загальнодоступним усвідомлення вартости життя, стимулюючи й організуючи рішучий його захист.

А як не згадати про всі акти гостинности, самопожертви й безкорисливої турботи, які щоденно і з любов'ю звершує чимало людей у родинах, лікарнях, сиротинцях, старечих будинках, в інших осередках або спільнотах оборони життя? Церква, наслідуючи Ісусову притчу про «доброго самарянина» (пор. Лк. 10, 29-37) і з того черпаючи силу, завжди вела перед у доброчинності. Багато її синів і дочок, особливо ченців і черниць, у давніх, але завжди нових формах присвячувало й далі присвячує життя Богові, віддаючи його з любови до найслабших і найубогіших ближніх. Ці акти закладають глибокі підвалини тієї «цивілізації любови і життя», без якої існування людей і суспільства втрачає свій суто гуманістичний зміст. Навіть коли б ті діяння залишилися поза увагою більшости, віра дає нам певність, що Отець, який «бачить таємне» (Мт. 6, 4) не тільки винагородить їх у майбутньому, але вже тут і тепер робить їхні плоди корисними для всіх.

До знаків надії зарахуємо також те, що в багатьох колах громадської думки дедалі більшає відраза до війни як способу розв'язання конфліктів між народами і наполегливішими стають пошуки дійових (хоча й «без використання насильства») способів стримування озброєних агресорів. У цій перспективі треба бачити щораз ширший опір громадської думки застосуванню кари на смерть – навіть якщо й суспільство вдається до неї тільки як до інструменту «взаконеного захисту». Опір цей виникає з переконання, що сучасне суспільство спроможне успішно долати злочинність методами, які знешкоджують злочинця, але не остаточно позбавляють його можливосте змінити життя.

Належить із задоволенням привітати також зростання зацікавлености якістю життя й екологією, особливо в спільнотах із високим ступенем розвитку, де люди прагнуть уже не стільки забезпечити себе головними засобами існування, скільки загально поліпшити життєві умови. Найважливішим явищем є пожвавлення етичних роздумів про життя: наприклад, виникнення й поширення біоетики сприяє діялогові між віруючими і невіруючими, а також між прихильниками різних релігій навколо основних етичних проблем, що пов'язані з життям людини.

28. Ця заповнена світлом і тінню картина повинна нам повністю розкрити очі на те, що стоїмо перед надлюдським драматичним змаганням між злом і добром, між смертю і життям, між «культурою смерти» і «культурою життя». Ми є не тільки свідками; нас неминуче втягає в цю боротьбу: всі ми в ній учасники і через це не можемо ухилитися від обов'язку беззастережно стати на боці життя.

До нас також скеровано виразний і рішучий заклик Мойсея: «Гляди, сьогодні я появив перед тобою життя й добро, смерть і лихо! [...] Життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству» (Втор. 30, 15, 19). Цей заклик добре відповідає нашій ситуації, бо й ми мусимо щоденно вибирати між «культурою життя» і «культурою смерти». Але слова Второзаконня мають ще глибший сенс, оскільки нака­зують нам зробити точний релігійний і моральний вибір. Ми повинні надати нашому існуванню певний голошиїй напрямок, аби віддано і наполегливо жити Божим законом: «Заповідаю тобі нині, – любитимеш Господа, Бога твого, ходитимеш його дорогами та додержу матимешся його заповідей, установ і рішень. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству, любивши Господа, Бога твого, слухавшись його голосу та прихилившись до нього; в тому бо полягає твоє життя й твоє довголіття» (Втор. 30, 16, 19-20).

Беззастережне заявлення себе на боці життя набуває повного релігійного і морального значення, коли випливає з віри в Христа, нею витворюється, з неї черпає силу. Ніщо більшою мірою не допомагає прийняти відповідну поставу в конфлікті між смертю і життям, у який ми занурені, ніж віра в Сина Божого, котрий став людиною і прийшов до людей, «щоб мали життя – щоб достоту мали» (Йо. 10, 10). Віра у Воскрєслого перемогла смерть – віра в кров Христа, «що промовляє краще, ніж кров Авелева» (Євр. 12, 24).

Світлом і силою цієї віри Церква перед викликами нашого часу глибше усвідомлює отримані від свого Господа ласку і відповідальність – проповідувати, прославляти і служити Євангелії життя. 
¹⁹ Пор. Св. Григорій Великий, Moralia in Job, 13, 23: ССL 143 А, 683

²⁰ Пор. Іван Павло II. Енц.   Redemptor hominis (4 березня 1979), 10: ААС71 (1979), 274

²¹ Душопаст. Конст. про Церкву в сучасному світі, Сачсітт єі арєз, 50