ВІДБУВСЯ ЮВІЛЕЙНИЙ ДЕНЬ СПІЛЬНОТИ РУХУ СВІТЛО-ЖИТТЯ

         4 лютого 2012 року в с. Гвардійське Хмельницької області в парафії св. Войцеха відбувся дієцезіальний день спільноти Руху Світло Життя на тему "Слухняність Церкві і пастирям". Вже стало доброю традицією проводити такі дні спільноти кожного року в першу суботу лютого. Адже 20 років тому, 2 лютого 1992 року, тут, в Гвардійському, відбулася перша зустріч першого кола Домашньої Церкви. Це було зародженням Домашньої Церкви не тільки в Гвардійському, а й в усій Україні, а тепер також і за її межами.

Гвардійське – це місце, вибране Богом для здійснення Його задумів. Адже тут не тільки народилася Домашня Церква. Саме за Божим Провидінням поряд із храмом побудований гарний парафіяльний дім, а в 2009 році тут відкрито Центр євангелізації Руху Світло Життя в Україні. Це великий Божий дар і велика радість для кожного з нас, а також частинка життя і плід служіння і праці нашого настоятеля о. Ярослава Гонсьорека.

О 10.00 ранку о. Ярослав, модератор Руху Світло Життя Кам’янець-Подільської дієцезії, щиро привітав учасників Дня спільноти, а особливо присутнього тут єпископа Кам’янець-Подільської дієцезії Леона Дубравського.

День спільноти розпочався піснею до Святого Духа. Адже це Святий Дух, Дух єдності і любові, творить спільноту, дає прагнення бути разом, дає силу долати труднощі, дає бажання слухати Церкву і служити їй.

Емілія і Ян Сірі, дієцезіальна пара Домашньої Церкви, привітали всіх, хто прибув на День спільноти. Це було щось неймовірне. Напередодні був мороз до -30°С, холод, снігові замети. Дехто навіть сумнівався, чи зможуть люди подолати сотні кілометрів складної зимової дороги. Проте храм був майже переповнений – майже 300 чоловік. На подвір’ї біля костелу був справжній автопарк – 42 авто. Прибули представники Домашньої Церкви з 21 парафії: м. Хмельницький (парафія св.. Анни, парафія Христа Царя, парафія Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії), с. Мацькіівці, с. Шаровечка, м. Камянець-Подільський, м. Бар, м. Хмільник, м. Шаргород, м. Полонне, м. Понінки, м. Брацлав, с. Маниківці, с. Язлівець, м. Бучач, с. Писарівка, м. Городок, м. Дунаївці, с. Гвардійське. Отець Річард приїхав із Донецька, а о. Павло – із Казахстану.

Присутні стоячи привітали оплесками о. Віктора Ткача, першого модератора Домашньої Церкви. Це привітання було красномовним знаком вдячності Богу і священику. У своєму свідченні про початок Домашньої Церкви о. Віктор сказав, що тоді, під час першої зустрічі, він лише запалив свічку, але це світло Христа запалило серця родин і стало для них світлом життя. Разом з відбудовою стін цього прекрасного, але зруйнованого храму, почалося відродження сім’ї, найпрекраснішого духовного людського храму. Вже 20 років Домашня Церква йде в ногу з відновою держави. Це відродження потрібно постійно підтримувати. Адже ніякі державні реформи не принесуть користі, якщо не буде здорова сім’я. Отець Віктор побажав бути вірним покликанню до святості і будувати свою сім’ю на зразок Святої Родини з Назарету.

Першою родиною в Гвардйському, яка розпізнала заклик Бога творити Домашню Церкву і погодилася бути Його знаряддям у цій справі, були Вероніка і Ян Андрущишині. На жаль, Вероніка за станом здоров’я не могла дати свідчення, але це зробив Ян. Він пригадав, як Бог з самого початку керував ними. Спочатку вони самі переживали всі реколекції в Польщі (15-денні ре колекції І, ІІ, ІІІ ступенів, ОРАР І і ІІ ступенів), а потім передавали все іншим родинам тут, в Україні. Навіть важко уявити зараз, що все потрібно було перекладати на українську мову, пристосовувати до наших умов і т. д. Вони мали лише підручник польською мовою "Перший рік праці в Домашній Церкві". Але Бог давав сили кожної неділі їхати в якийсь район і проводити там зустрічі для родин. Але тоді це світло, цей рух поширювався дуже швидко. Тепер, через 20 років, видно багато плодів,  які Бог дав через Домашню Церкву. З цих сімей народилися священики і богопосвячені особи. Виросло, можна сказати вже друге покоління Домашньої Церкви. Адже діти сьогодні вже створили свої сім’ї і стали членами тієї ж спільноти, що їхні батьки. Ян і Вероніка мають надію, що Домашня Церква буде надалі омолоджуватися, а ветерани руху будуть допомагати його розвитку. Це добра і благословенна Богом дорога.

Після свідчень про початок Домашньої Церкви о. Ярослав запросив всіх у парафіяльний дім на зустріч із Йоаном Павлом ІІ. Хоч і тіснувато було всім в цій великій залі, але всі уважно слухали фрагменти проповіді папи Йоана Павла ІІ під час його візиту в Україну в червні 2001 року. Зосередитися над змістом проповіді допомагали підготовлені дияконією слова тексти, які кожен учасник отримав під час реєстрації. Потім на основі проповіді Святішого Отця відбулося ділення в малих групах за допомогою таких запитань: Що для мене було найважливіше у проповіді Святішого Отця? Яке завдання поставив папа перед українськими християнами? Який заклик, скерований особисто до мене, відкриваю в цьому тексті?

Вершиною Дня спільноти була Євхаристія. Літургію очолив єпископ Леон Дубравський. У своїй проповіді він говорив про Церкву у світі, тобто, Церкву серед нас, адже ми самі творимо цей світ. Церква знає, що тільки Ісус є джерелом радості і надії, тільки Ісус є Світлом Життя.

Хвилюючим моментом після завершення Служби Божої було єпископське благословення всіх дієцезіальних пар. Ці подружжя проявили свою слухняність Церкві через служіння Домашній Церкві: Вероніка і Ян Андрущишині, Людмила і Леонід Коваленко, Валентина і Станіслав Білякевичі, Майя і Ян Грумніцькі, Ірина і Олексій Пацьори, Емілія і Ян Сірі. Вони справжні ветерани Домашньої Церкви. Потім був час спілкування і любові, час радості і ділення-агапе. Обід приготувала фірма із Камянця-Подільського. Було і смачно, і зручно. Проте, найсмачнішим виявився коровай, - дар від дієцезіальних пар.

День спільноти закінчився молебнем відповідальності і місії, який провів о. Ярослав. Він також говорив про слухняність Церкві і зосередив увагу присутніх на словах апостола Петра: "Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного!" (Йн 6, 68). Коли перед нами постають важкі питання і складні проблеми, то ми шукаємо відповіді у Бога, в спільноті Церкви. Коли ж говоримо про слухняність Церкві, то також маємо на увазі Рух Світло Життя. Він багато вимагає, але ще більше дає. Отець Ярослав вже понад 30 років йде цією дорогою. Тим, ким він є, чим живе і яке місце займає в Церкві, завдячує Руху. Слова "Не бійся!" виховували його, вчили не боятися жити по-християнськи, не боятися бути іншим, ніж цей світ. Також о. Ярослав говорив, що слухняність Церкві і нас закликає до служіння. На нашу відвагу чекає Схід (Казахстан, Узбекистан). Наша віра має передаватися на суспільну діяльність. В наших руках – наше життя, життя навколишнього світу. Особливої опіки потребують діти та молодь – підростаюче покоління, ми відповідальні за них. Тому о. Ярослав звернувся до священиків з проханням брати участь у підготовці і проведенні реколекцій для дітей та молоді. Далі йшлося про Круціяту Визволення Людини як служіння для переміни суспільства. Світлом Євангелія маємо перемінювати світ.

Про свої конкретні рішення перемінити своє життя говорила Смигур Марія та Оксана і Микола Козьолки з Гвардійська, які нещодавно стали членами КВЛ. Оксана Козьолок свідчила про те, що Бог дав їй сміливість і вона тепер почуває себе вільною. А тільки вільні люди можуть принести землі вільність. В цей день ще кілька осіб підписали декларацію КВЛ.

На завершення Дня спільноти о. Ярослав подякував усім, хто брав участь у його підготовці і проведенні. Він подякував хору з Камянця-Подільського за чудовий спів, дияконії слова – за можливість придбати цінну духовну літературу, за корисні подарунки для Центру Євангелізації.

Прийнявши єпископське благословення, усі взялися за руки і заспівали пісню "Хай нас єднає любов", дякуючи Богу за дар спільноти, за покликання до служіння.

Алла Шевчук

* фотографії і фрагменти відео можна подивитись тут: https://picasaweb.google.com/oazaukraina/204022012