„Християнин це
людина віри [...].
Всякий ризик є поза вірою. Отже, чи християнин може стати перед якимсь
ризиком? По сутті може лише перед одним – ризиком утрати віри, або теж, ризиком
віри не послідовної, яка не стає життям, правилом життя, яке полягає у
постійному виборі цінностей.
Звідки береться
ця непослідовність? Виникає вона з цього, що бракує нам відваги віри – віра не йде в парі з відвагою!!! Боїмося.
Боїмося йти її дорогою, довіритись Богу, Його Слову. На кінець боїмося також
давати себе, щоб не втратити свободи, а в дійсності, лише тоді будемо вільними
і повні любові, коли будемо „володіти собою, щоб себе давати”. .... Життя вірою вимагає більше відваги ніж щоденні протистояння. Щоб сад
нашого життя був чудовим і приніс плоди, потрібно про нього постійно
піклуватись. Не можна здаватись і погоджуватись на те, що життя у тяжкому гріху є нормальним станом життя християнина.
Часто, ми діємо за схемою: сповідаємося з нагоди якогось свята отримуючи стан
благодаті, швидко приступаємо до Святого Причастя, а потім... повертаємось до
норми – життя у гріху. Це не важко, але ми маємо збунтуватися проти цього,
проти такого способу життя. Це пригадує життя жаб у болоті, які часом
винуруються, щоб хлибнути повітр’я, а потім ... плюск назад в болото. Тому,
необхідне автентичне життя – „дихання” Євангелієм. Це саме Воно через свої
вимагання, а не їх обминання, народжує справжній мир і радість”.
О. Франциск
Бляхніцький